Коли ми з Марією одружились, то постало квартирне питання. Мої батьки вирішили, що найкращим варіантом буде подарувати нам будиночок у селі, в якому жили, а самим переїхати до квартири, що залишилась у спадок від матері моєї матері.

Мене трішки здивував такий хід подій. Я думав, що логічніше було б нам переїхати до міста. Проте мама пояснила, що вони вже старі, а дім великий, його потрібно опалювати, доглядати, прибирати.

Всі наші родичі жили у місті, тому на всі свята збиралися у село до мами, щоб там відпочити у просторому будинку чи на свіжому повітрі, коли літо. Кожен раз нас було близько 15 осіб.

Мама про це також подумала і сказала, що традицію ми збережемо, тому вся родина надалі приходитиме на гостину до нас. Я і погодився, бо відчував, що потрібно бути вдячним і на цьому. А Маша сказала, що ми залюбки всіх будемо приймати у себе. Але коли ми прожили за таким законом три роки, то ні в дружини, ні в мене не стало терпіння.

Я пам’ятаю, що коли мама організовувала всі ці вечори, то ми чітко розписували, хто що готує і з собою приносить. Мама, звичайно, всілякі гарячі страви подавала, а невістки та дочки привозили салати, канапки, нарізки, і тому подібне. Старша невістка завжди привозила солодке, тобто якісь пиріжки та тортики.

Так було добре, бо і мама не стояла на кухні день і ніч та й їсти завжди було що. А от зараз всі продукти до столу ми з Марією купуємо за свій кошт. Всі страви готує моя дружина і навіть торти тепер пече сама. Підготовка зазвичай починається за кілька днів. Самі знаєте, що тільки на один торт цілий день потрібно витратити.

Після тих веселих застіль потрібно все прибрати та перемити. І це не тільки стола стосується. Після такої групи людей в яку кімнату не зайдеш, то там як торнадо пройшлося. Тому за ці роки свята стали для нас не відпочинком, а працею. В мене склалось враження, що ми обоє працюємо у ресторані, де всі приходять їдять і йдуть. Тільки там за таке платять гроші, а нам лише «дякую».

Декілька разів я починав розмову із мамою і казав, що було б добре, якби ми готувались до свят як раніше і кожен подбав про щось окреме. На що вона мені відповіла, що ми ще молоді, справимось із всім самі.

Мене таке ставлення обурює, бо здається, що батьки подарували нам дім і тепер хочуть, аби ми всі забаганки за це виконували. Я завжди був за теплі родинні стосунки, але ж в усьому є якісь межі.

Не знаю, як далі чинити і чи варто підіймати цю тему знову.

КІНЕЦЬ.