Сьогодні нам це здається малоймовірним, але колись, шлюби, влаштовані батьками, були звичним явищем. Майно відігравало головну роль. Моя бабуся жила в такому союзі. Вона ретельно приховувала коротке кохання, яке пережила майже півстоліття.

Цього дня ми готувалися до свята. Мама і тато разом прожили 25 років. Наша бабуся, хоча вже й зовсім старенька, та як могла, допомагала нам у підготовці. У всіх тоді був гарний настрій. Ми жартували і сміялися.

– Любі мої, як добре, що ви, та ваші діти, мої онуки, одружилися по-любові, – зітхнула вона. – Я віддала стільки років зовсім не коханій людині, – сказала вона. – Сьогодні цього ніхто не уявляє.

І ось, затамувавши подих, ми почули історію одного кохання та одного нещасного шлюбу.

Батько бабусі був мельником. У нього був один син, який успадкував млин, і п’ять дочок, бабуся Єва була старшою. У них все було непогано, але, як з’ясувалося, батько сильно хвилювався за долю своїх дочок. Він весь  час думав, як би зробити так, щоб кожна з них вдало вийшла заміж. Єва про це навіть не думала, адже вже давно була закохана у хлопця з сусіднього села – Василя.

– Єво, я більше не хочу бачити тебе з тою біднотою, – сказав батько. – Він живе і мріє, щоб ти вийшла за нього заміж, а я дав тобі велике придане.

– Але ж тату, він не хоче ніякого приданого. Він кохає мене. Ми просто хочемо бути щасливі разом, – тихо сказала Єва.

– Ми скоро одружимося. Ми любимо одне одного, якось дамо собі раду, багато людей живуть набагато гірше!

– Я сказав, так не буде, – сказав батько.

– Я не дам тобі приданого в такому випадку. І взагалі, не дозволю вам зробити таку дурість. Щоб потім ти все життя шкодувала? І звинувачувала у всьому мене? Ні, ніколи!

– Єво, у мене для тебе є наречений, – оголосив батько під час недільного обіду. – Фермер Григорій, вдівець, не бідний, попросив у мене твою руку!

– Татусю, татусю, будь ласка, я не хочу, – почала плакати Єва. – Він старий, і я його не люблю!

– Старий, який старий… йому стільки ж, скільки мені, він чоловік повен сил!

– Тато має рацію, Єво, – встала на його сторону мати. – Любов з часом прийде. Зате тобі не потрібно буде думати, де взяти гроші, щоб прогодувати своїх дітей. Ти обов’язково будеш з ним щаслива.

Потім все було як в тумані.

Одного разу Єві вдалося таємно зустрітися з Василем і сфотографуватися на прощання.

– Я буду продовжувати думати про тебе, Єво, – він прощався з нею зі сльозами на очах, а потім пішов на службу в інший кінець країни.

Єва таки вийшла заміж. Весілля було красиве, багате.

– Нехай усі бачать, що фермер одружується з моєю донькою!

А потім прийшло повсякденне життя – життя, сповнене біди та принижень. Грошей у фермера було досить, але він був жадібний. Єва повинна була піклуватися про господарство, а також годувати худобу та допомагати в полі.

– Мамо, мамо, поверни мене додому, – Єва зі сльозами на очах прибігла до матері. – Дивись, – вона припідняла кофтинку, – у мене тут синці. Григорій мене ображає!

– Просто повернися до чоловіка, доню, – безкомпромісно сказала мати. – Доля нас, жінок, піклуватися про чоловіків і народжувати дітей. Інакше буде, коли у вас будуть діти.

Але діточок все не було. І це було каменем спотикання. – Ти не можеш народити мені дитину, – сердито сказав чоловік Єві.

– Я хочу на кінець то стати батьком! Друзі сміються з мене, що я нічого не вмію, раз у мене нічого не виходить, –  крикнув він на Єву.

Одного вечора, коли вона пішла годувати свиней, з-під сусіднього сараю вийшла знайома постать.

– Василь, що ти тут робиш? А якщо тебе хтось побачить! Ти мусиш піти!

– Я чекаю на тебе, Єво, я знаю, що твій фермер пішов у поле “, – посміхнувся він. – Я прийшов попрощатися, я їду – назавжди. Прощання було найкращим часом для Єви.

Наступного місяця жінка дізналася, що чекає дитину! Коли народилася Гануся, фермер бурчав, що у нього немає спадкоємця, а лише дівчинка. Але врешті він змирився.

Григорія не стало через вісім років після її народження. Василь не обманув. Він таки поїхав назавжди. Єва більше ніколи не виходила заміж, і вона залишились наодинці з Ганусею.

– Ганусю, я не могла більше цього приховувати, вибач мене – бабуся звернулася до моєї матері, яка була приголомшена почутим.

– Мамо, ти маєш на увазі, що мій батько не був моїм батьком?

– Ні, не був! Дивись, ти маєш усмішку свого батька, Василя. У мене залишилися тільки ви і ця фотографія, – сказала вона, витягуючи пожовклу фотографію з альбому, де поруч стоять двоє молодих людей, які за обставинами долі, так і не зустрілись більше.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – authenticukraine

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

Джерело