Розлучення свого єдиного сина Богдана я переживала дуже важко. Шкода мені було його, адже любив він свою дружину, а вона так з ним повелася – лише трапився кращий варіант, відразу ним скористалася і пішла до іншого.

Олена відразу мені не сподобалася. Приїхала вперше до нас додому і давай носом крутити, мовляв, тут жити вона не буде, не її рівень. А у нас, сказати до слова, добротний власний будинок, в селі, що знаходиться в 10-ти кілометрах від обласного центру. До нас міський транспорт їде. Земля у нас скільки коштує, що не порівняти з цінами на квартиру.

Але Олена вперлася, що в селі жити не буде. Тоді ми продали частину свого городу і купили їм однокімнатну квартиру в місті. Як я тішилася, коли у мене народився онук. Але бачила я його не часто, бо невістка і сама до нас не приїжджала, і мене до себе не запрошувала.

А якось приїхав мій син до мене в гості і сказав, що їде на заробітки. Бо дружина постійно йому дорікає, що у них немає грошей. І вийшло так, що поки Богдан був на заробітках, у Олени з’явився інший чоловік. То ж коли син повернувся додому був ошелешений тим, що дружина хоче розлучення.

Вони таки розлучилися, Богдан залишив квартиру дружині, вірніше, своєму синові. Сказав, що це для нього дуже ницо – відсуджувати щось у своєї дитини. Син трохи пожив у мене, а потім знову поїхав на заробітки. Олена вдруге вийшла заміж. Відтоді років два я про неї нічого не чула.

А нещодавно йду з церкви і очам не вірю, бачу біля магазину свою колишню невістку. Виявляється, її теперішній чоловік купив будинок в нашому селі.

Не можу сказати, що я цій новині дуже зраділа. Це ж тепер мені прийдеться часто бачити її, щасливу, і розуміти, що своє щастя вона будує на моїх сльозах. Олена продала квартиру в місті, яку у сина мого відібрала, і купила тут, у нас, будинок Переїхала, ходить вся така поважна. Бачу, що дитину знову чекає. А її чоловік на такій машині дорогій їздить. Одним словом, добре вона влаштувалася.

Ще й з посмішкою вітатися нахабства їй вистачає: – Добрий день, Валентино Петрівно. Як ваші справи?

І стоїть, посміхається. А мені на це дивитися аж ніяк не хочеться. Один плюс був – онука хоч зрідка випадково я могла бачити. Але Олена цим зустрічам не радіє, дитину, як і раніше, до мене не пускає.

А нещодавно сама прийшла з онуком до мене в гості. Вся така лагідна, мовляв, чого нам з Вами, Валентино Петрівно, сваритися. Ну не вийшло у нас з Вашим сином. Але у нас є спільна дитина – Ваш онук, між іншим. В одному селі будемо жити.

Я і справді подумала, що вона миритися прийшла. А вона давай розпитувати, скільки Богдан за кордоном заробляє. А потім і каже, що хоче, щоб він на дитину щомісяця давав їй 500 доларів.

Тут я не витримала, і згадала їй, що син залишив їй квартиру, куплену за наші гроші. Та й знаю, що Богдан їй щомісяця певну суму на дитину висилає. От знахабніла, та він так біля неї і її запитів ніколи собі на власне житло не назбирає. А я сподіваюся, що він ще купить собі квартиру і вдруге одружиться, бо ж молодий ще, хочеться, щоб син пожив по-людськи.

Одним словом, виставила я Олену за поріг і дала їй зрозуміти, що нічого вона від нас не отримає. Вона сказала, що якщо так, то і внука я не побачу.

Це, звичайно, гірко. Але я сподіваюся, що внук виросте і сам вирішить, чи спілкуватися йому з нами.

Джерело