Я нарешті зрозуміла, що мене використовують.

Мене звуть Варвара, мені 40 років і я живу в Києві. До столиці я приїхала в 18 років, поступати. За ці роки я пройшла звивистий шлях від студентки-прибиральниці до заступника директора великої компанії. Джерело

З рідного міста я поїхала наперекір матері – моєму братові тоді було всього 8 років, і я повинна була залишитися при ньому в ролі няньки, щоб мати влаштувала своє особисте життя. А я хотіла освіту, хорошу роботу і велику сім’ю. На жаль, з третім пунктом мені не пощастило: спочатку не було часу, а потім – не зустрівся відповідний чоловік.

Про рідних я ніколи не забувала – відправляла їм гроші, іноді приїжджала – раз в кілька років, не частіше. Я повністю оплатила весілля брата, Володі. На весілля мене запросили, але, в останній момент, у мене намітилася відрядження.

Володя з дружиною стали жити у нашої мами, там же і народився їхній первісток. Брат з мамою наполегливо запрошували мене в хресні матері. Подумавши, я прийняла рішення, що це – непогана ідея. Хоч якоюсь матір’ю я буду, раз своїх дітей немає.

На хрестини я приїхала з подарунками для майбутнього хрещеника: одежинка, сертифікат на велику суму в дитячий інтернет-магазин і хрестик з ланцюжком з благородного жовтого металу.

Похрестили, відсвяткували. Подарунки були вручені. Я тепло попрощалася з Володею, їдучи додому в повному захваті від мого хрещеника. У мене навіть з’явилася думка: коли хлопчик виросте, забрати його до себе, в столицю. І мені компанія буде, на старості років, і хлопчик освіту отримає. Та й квартиру свою йому залишу – більше нікому.

Викинувши цю думку з голови, з обіцянкою повернутися до неї через кілька десятків років, я полетіла додому.

На жаль, обов’язки хрещеної, ми з дружиною Володі, Анастасією, розуміли по-різному. На мою думку, хрещена – більше духовний наставник. Природно, дарувати подарунки і балувати – не забороняється, та й мені в радість.

А ось Анастасія вважала, що раз я – хрещена мати, значить несу такі обов’язки перед дитиною, як і батьки. Почалися постійні дзвінки:

– Варюша, у нас зубки лізуть, Володя вічно на роботі. Ти не могла б на няню грошенят підкинути, я хоч висплюся. Ти ж, як-не-як, друга мама мого синочка.

Подібні дзвінки почали лунати все частіше і частіше. На рік хрещеника мене не покликали. Подзвонила Настя і сказала, що дитина хворіє. Але в подарунок вона йому пригледіла якусь супер-пупер-машинку-каталку, і попросила мене перевести їй грошей на подарунок.

Тягнутися до хворої дитині я не стала – йому і так погано, навіщо йому мої бацили? Взявши з Насті обіцянку подзвонити мені як тільки малюк видужає, я перевела озвучену їй суму.

Вартість подарунка мене трохи збентежила, звичайно я не дуже розбираюся в дитячих товарах, але на подаровану суму можна було скупити половину магазина з іграшками.

Як Ви вже, напевно, здогадалися, хрещеник почував себе добре. На фотографіях в соцмережах я бачила здорового усміхненого малюка, перемазаного тортом. Багато гостей, дитяча ігрова кімната, і окрема фотографія з купою подарунків.

Серед яких не було жодної машинки-каталки. Мені стало дуже прикро – мене обдурили, гроші взяли, ще й подарунок дитині не купили. Я вирішила більше не давати гроші Анастасії. Буду купувати те, що вважатиму за потрібне. Зрештою, дарованому коню в зуби не дивляться.

Наступний дзвінок від дружини Володі пролунав через 3 тижні після святкування рочку.

– Варюша, до нас цирк приїхав, квитки тільки дорогі залишилися. Переведи мені тисячу, добре? – прощебетала Настя в трубку.

– Ти що, Настя, який вам цирк? Дитина недавно занедужала, так сильно, що навіть без свята залишилася. Пожалій дитину, там адже тьма народу буде. А у нього ще імунітет слабенький. Я потім приїду і сама його в цирк зводжу, не переживай. – вперше я відповіла відмовою.

Анастасія образилася і кинула трубку. Через 10 хвилин мені зателефонував Володя з претензіями:

– Тобі що, на хрещеника грошей шкода?

Я сказала йому абсолютно те ж саме, що і його дружині 10 хвилин назад. На що брат мені заперечив:

– Яка хвороба, ти що? Ти сама на день народження не приїхала, Настя ж тебе запрошувала.

Ось значить як. Сама я не поїхала. Я озвучила братові суми, відправлені за останній рік на Настину карту. Брат замовк. Я усміхнулася, уявивши як там у Володі відпала щелепа.

– Варь, я передзвоню. – Володя поклав трубку.

Так, мабуть не будемо ми з Настею друзями. Вона дурила і мене, і свого чоловіка. Зараз Володя їй все висловить, вони посваряться, а вгадайте, хто залишиться винним? Правильно – я винна.

– Навіщо ти лізеш в наше життя? Тебе хто просив? Щоб ноги твоєї в нашому домі більше не було, і подачки твої мені не потрібні! – волала Анастасія в трубку, після сварки з чоловіком.

І що мені тепер робити? До хрещеника я прив’язалася, а Настя заборонила мені його бачити. Хоча, по суті, я ні в чому не винна – не я змушувала Анастасію брехати.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.