Я більше не можу терпіти свою свекруху.

Приїжджаю додому від мами – дочки вдома немає. Джерело

– Мама погуляти взяла, скоро прийдуть. – радісно повідомив Денис, мій чоловік.

Лаятися з чоловіком я не стала – марно, він вважає свою матір безгрішною жінкою. Що, втім, нормально – любити свою маму. Але не з такою ж пеленою на очах!

Прекрасно знаючи, чим загрожують прогулянки свекрухи з онукою, я почала збирати пакети в лікарню. Дівчино, у Вас параноя? – запитаєте Ви. Але закономірність: прогулянка з бабусею – хворий живіт – лікарня, на жаль, перевірено не раз.

Чоловік крутив пальцем біля скроні, коли я пакувала чайник і ноутбук.

– Зайнятися нічим? Краще вдома приберися, мама сказала, що у нас знову срач. – прокоментував чоловік мої дії.

– А я не собі, я про тебе дбаю: щоб ти в лікарні міг попити гарячий чай. А ноутбук – малій мультики включити, поки ти будеш бігати на перекур. Я сумніваюся, що навіть в дитячій лікарні ти відмовишся від своєї згубної звички. – знизала плечима я.

– У сенсі -я? Нікуди я не поїду! Як же моя робота? – відразу заметушився Денис.

– Я тебе просила дочку мамі не давати? Просила. Їй забороняла наодинці з дитиною перебувати? Забороняла. Ви мене ні в що не ставите. Тобі, що їй плювати і на здоров’я дитини, і на мою роботу. Думаєш, мені подобається постійно на лікарняний йти? Ні. І я більше не збираюся цього робити. Відтепер лікування нашої дитини після прогулянок з бабусею – твоя задача.

– Ти надто все драматизуєш, все обійдеться! – гаряче запевнив мене чоловік.

– Ну-ну, сподівайся.

Доньку нам повернули хвилин через сорок. Задоволена моська, вимазані морозивом, радісно повисла у мене на шиї:

– Мама, я хочу ходити в парк тільки з бабусею! Вона – не жадібна, а ти – жадібна! Я з тобою більше не піду!

Свекруха, почувши слова внучки, розпливлася в найщасливішій усмішці:

– Дарино Володимирівно, я ж Вас просила. – втомлено сказала я.

– І що? Я буду проводити стільки часу з онукою, скільки вважатиму за потрібне. Те, що ти мати моєї внучки, що не робить тебе її господинею! – свекруха почала підвищувати голос.

– А чому це працює тільки зі мною? Адже Ви своєму синові теж не господиня!

– У нас інше. У тебе немає сина і тобі не зрозуміти такий глибокий зв’язок матері і сина. І ніякі дружини і діти цей зв’язок не зруйнують. Всього найкращого!

Вона пішла, нарешті.

Через годину після її відходу дочку знудило. З млявих пояснень дитини я зрозуміла ось що: не жадібна бабуся дозволила улюбленій онуці обжертися морозивом. На моє запитання: скільки морозив вона з’їла?, донька не змогла дати чітку відповідь:

– Мамо, я після восьмого не рахувала, воно ж смачне! І бабуся дозволила, я ж не сама.

Я помацала чоло у дочки і поставила їй термометр. 38С. Чого і слід було очікувати. Поки я викликала швидку, її знудило ще два рази.

– Збирайся! – скомандувала я чоловікові.

– Мені на роботу!

– Мені теж. Хоч раз подивися, як твоя дочка буде ревіти в лікарні. Може, до тебе тоді дійде, що твоя мати – не найкраща компанія для дитини. Збирайся, я сказала! – я вже кричала.

Чоловік поїхав у лікарню. І на наступний день став просити привезти йому нормальної їжі. Пам’ятається мені, коли я востаннє була на лікарняному ліжку, на прохання привезти поїсти мені були передані слова Дарини Володимирівни:

– Вона прибідняється, в лікарнях смачно годують!

Те ж саме я відповіла чоловікові. Нехай полежить, подумає про свою поведінку. Може, перегляне свою позицію щодо спілкування своєї матері і нашої дочки.

Можливо, моя поведінка здасться Вам занадто цинічною, але я реально втомилася. Мені шкода дочку, я дуже за неї переживаю – вночі око не стулила, дурниці всякі в голову лізли. Але так більше тривати не може.

Чоловік буде проти, але навіть ціною власного шлюбу я зроблю так, щоб ця жінка до моєї дочки більше не підходила.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.