Бабуся Тамара була справжньою леді в ті часи. Її батько був шанованим нотаріусом у їх місті, мати – дочкою лікаря.

Крім Тамари у них більше не було діточок. Батьки покладали на донечку великі надії. Розумна дівчина з відзнакою закінчила школу і продовжила навчання в галузі права.

Тамара не хотіла виходити заміж лише для того, щоб всім догодити.

– Тамаро, вже час думати про заміжжя, – незрозуміло хитала головою мати. – Тобі буде двадцять п’ять скоро, потім важко буде. До речі, Дмитро зачастив до нас в гості, і зверни увагу, завжди з квітами для тебе…

– Мамо, він на п’ятнадцять років старший від мене, про що ти говориш, і він не в захваті від того, що я досі вчуся, а мені це подобається.

– Тамаро, ти все ще ставиш в першу чергу навчання? Та інша б дівчина від такого завидного кавалера нізащо не відмовилась, – Мати зітхнула, – Щоб потім не шкодувала…

Минали роки, Тамарі було вже двадцять шість, і мати вже била на сполох з приводу заміжжя. Однак батько підтримав рішення Тамари.

– Чого ти пристала до дитини. Світ не зруйнується, якщо Тамара не вийде зараз заміж. Така значить доля.

Одного дня, майже у віці двадцяти восьми років, Тамара знову поїхала вчитися, але вже до столиці. Окрім старанного відвідування лекцій, вона ще й закохалася! Красивий одногрупник Дем’ян причарував серце дівчини. Його батька не стало, коли той ще був зовсім маленький, матері, коли він був підлітком. У нього не було братів і сестер, лише деякі далекі родичі. У нього був неймовірний погляд, він був розумним і кмітливий, а найголовніше, йому подобалося, що Тамара хоче вчитися. – Я так довго шукав таку розумну красуню, – сказав якось він.

Мама із задоволенням вітала той факт, що у Тамари нарешті з’явився справжній залицяльник, “наречений”, як вона розказувала усім знайомим в місті, хоча сучасна молода пара не була заручена.

Вони любили одне одного, розуміли одне одного і планували спільне майбутнє. Замість заручин прийшло інше, набагато важливіше – Тамара завагітніла.

– Весілля повинно бути швидким, – вигукнула мама. В думках вона зраділа, що все вирішено, і освіта нетерплячої дочки нарешті закінчиться. І ось весілля відбулося. Вони зупинились у просторому особняку батьків Тамари. Батько Тамари порозумівся з новим зятем, вони мали однаковий погляд на життя.

Все у них було добре, та в країні почався процес змін. В цей важкий час і народилася маленька Анна, моя мати, це був високосний рік і час перевороту в країні.

Подальші події сильно хвилювали батька. Він вийшов на пенсію, але пенсія була невеликою. Гроше ні на що не вистачало. Тамара добровільно кинула свою мрію і пішла заробити гроші та утримувати сім’ю. Спочатку вона викладала в початковій школі, а коли до влади прийшли “нові люди” її попросили звільнитися, або працювати простою прибиральницею.

– Тікаємо звідси, – наполягав Дем’ян. – Я не можу залишити тут батьків, – заплакала Тамара. – Дем’ян має рацію, – відповів батько, – подумай про Анну. Про її майбутнє.

Було важко, але у батька таки залишились знайомі, які допомогли нам переїхати до Польщі. Ми працювали і налагоджували наше життя в новій країні. Та все пішло шкереберть, коли Дем’ян зв’язався з якимись людьми, які щось незаконно перевозили. Його посадили на досить великий термін…

Тамару кілька разів викликали на допит, вона не могла залишатися в школі навіть прибиральницею. Вступила до колгоспу і працювала на полях. Тоді голова зрозумів, що було б соромно не використовувати її здібності, тому він “підвищив” її до орендодавця та бухгалтера. Але її тримали на папері як доярку. Було б дивно, що дружина, чоловік якої сидить, опікується коштами кооперативу.

Коли Анна вже була дорослою, Тамара таки вирішила повернутися до України. На той час Дем’яна звільнили, але пара не змогла відновити свої почуття, які зруйнувала розлука.

Анні пощастило, що вона змогла потрапити до Львівської політехніки, а потім до педагогічного факультету. Вона, як і мати, “купалася” в любові до науки.

Тамара, яка в своєму житті завжди усміхалася, піклувалася про своїх хворих батьків і врешті-решт прийняла пропозицію одружитися від свого овдовілого сусіда Дмитра. Вона перестала вірити, що колись ще повернеться до Дем’яна, а Дмитро був доброю людиною.

Через десятки років, Анна таки поїхала до Польщі, щоб побачитись з батьком. На той час він був одружений на польській панянці.

– Це було так ніяково, – сказала вона через роки, – чоловік, який є твоїм батьком, але насправді незнайомий… Він був зворушений, його сльози лилися, він постійно розпитував про матір, але якось ми більше не розуміли одне одного. Вони знову закрилися на двадцять років.

Анна вийшла заміж, народилася Богдана, а Тамара овдовіла, а через пів року після цього не стало і її самої.

Ось таке воно, життя…

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – static.polityka

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

Джерело