“Різдво ми кожного року будемо святкувати у моєї мами”. Цю фразу від свого Андрія я чую вже п’ять років, відколи вийшла заміж.

Я якось пропонувала йому, щоб святкувати по черзі: “Раз у твоїх, раз у моїх батьків, а ще можна і в своєму домі відсвяткувати це чудове свято, але ж ні. Він каже, що таких звичаїв, як у них дома, більше ніде немає. Хоча, з іншого боку, звідки він може знати про наші звичаї, якщо жодного разу на свята не був у моїх батьків.

Моя свекруха є практично головою сім’ї. В неї крім Андрія (він найстарший, і найулюбленіший) є ще два сина, і Різдво без Андрійка, її коштовності, як вона любить його називати, просто буде не Різдво.

Це правда, що він завжди прагне зробити Різдво справжньою подією: Ми йдемо в церкву, потім на нас чекає накритий стіл за всіма їх традиціями, з великою кількістю їжі, напоїв. Ми колядуємо, приймаємо дома вертеп. Так, я погоджуюсь, це весело і цікаво. Але після кількох таких “років” хочеться щось змінити…

У перший рік, після того, як ми одружилися, це було чарівно. Андрій родом з Карпат, там неймовірна краса взимку. І на Різдво – особлива атмосфера.

Ми були щасливі, почувались добре, повернулись до Львова через два тижні.

На другий рік я взяла туди своїх батьків. Я їх єдина дитина, і наші сімейні свята ніколи не були такою подією. Все цього року пройшло чудово. Батьки навіть вивчили декілька колядок. (Я родом з Дніпра, і визнаю, що таких звичаїв там нема).

На третій наш спільний рік, ми знову святкували у свекрухи. Мене вже починало це злити. Та Андрій був непохитний.

В той час, як більшість моїх друзі святкували Різдво в теплих краях, романтично, врешті-решт, по-різному, в мене було одне і теж.

В четвертий рік нашого спільного життя я благала Андрія поїхати на кінець року, тобто на новий рік і Різдво, кудись за кордон. Спочатку він сказав, що це буде непоганою ідеєю, але коли мати дізналася про наш намір, то ніби  сказилася.

– Ти чого ідеш у неї на поводу. Світ такого не бачив, щоб їхати в теплі краї на таке велике свято, як Різдво, – голосила по телефону свекруха. – А може це останній рік я живу на цьому світі, а ти так зі мною поступаєш. Якщо вас не буде в селі, я вас й знати не хочу, – говорила вона.

І яка там поїздка… Звичайно ж, ми з Андрієм не могли піти проти волі матері.

Лише на наступний рік я була вже мудрішою. Нікому нічого не сказавши, я придбала путівку, і поставила чоловіка перед фактом, або він їде зі мною, або відправляється в село до матері і братів. Мама почувалась чудово, тому Андрій не довго думав.

Це було найкраще Різдво в моєму житті і справді незабутнє, адже назад ми поверталися вже у більшому складі. Я носила під серцем дитя. Ми стільки років мріяли про дитинку, а тут, на Різдво, такий подарунок від Бога.

У нас народилася Марічка. Так, ми їздимо до бабусі в Карпати на Різдво, але не кожного року. Тепер у нас з’явився новий звичай, показувати нашій донечці, де саме Бог подарував її нам.

Ми живемо в 21 столітті, і не можна жити лише колишнім. Ні, я не маю нічого проти традицій, дуже їх поважаю, і прививаю їх своїй донечці, та урізноманітнювати життя ніхто вам не забороняє.

Будьте щасливі та здорові!

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – mamawow

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

Джерело