Моя рідна сестра Ірина відправила свою єдину дочку Олесю на навчання в моє місто. Я знаю, що моя сестра не надто багата людина, живе в селі, і я прекрасно розумію, що у неї немає стільки грошей, щоб орендувати квартиру для доньки, а в гуртожитку мість немає вже. Я запропонувала своїй родині допомогу, адже хто, якщо не рідні підставлять своє плече.

Натомість Ірина пообіцяла повернути мені всі гроші, витрачені на її дочку.

Так як я працювала в банку і отримувала хорошу заробітну плату, я постаралася, щоб Олесі було зручно і комфортно жити у мене. І поки ми жили разом з нею на моїй квартирі, на мене лягли всі витрати на Олесю.

Спочатку, коли я запросила її до себе, сестра мені говорила, що Олеся вступила на вечірнє відділення, тому вона буде вдень ​​працювати. Але ні під час навчання, ні після закінчення інституту племінниця так і не влаштувалася на роботу, і ні дня не працювала.

І як тільки я зрозуміла, що працювати вона не хоче і мені доведеться її утримувати далі, то я відправила її назад додому, до її мами.

І з цього моменту родичі перестали зі мною спілкуватися. Вони не зрозуміли мій вчинок. Сказали, що я стала занадто скупа. Зазналася в місті, що я не хотіла з ними спілкуватися тому, що вони бідні сільські родичі. Але ж це не правда.

А незабаром мені довелося піти з банку через його ліквідацію. Я залишилася зовсім одна, без хорошої роботи, а витрачених грошей на Олесю мені ніхто так і не повернув.

Ніколи б не думала, що зробивши добру справу для рідних, я стану їм найлютішим ворогом.

Допомагаючи родичам – не забувайте про себе. Адже добро швидко забувається, і коли потрібна буде допомога вам, від вас можуть всі відвернутися в один день.