Допоміг старенькій бабусі, а вона вирішила використовувати мене
Минулого місяця я переїхав у власну двокімнатну квартиру. Десять років мої батьки її здавали, а коли мені виповнилось 18 вони погодились, що я вже дорослий, самостійний і можу жити окремо.
Одного дня повертаючись з навчання я побачив сусідку, стареньку бабусю, яка несла пакети з одягом. Привіталися, розговорилися. У хімчистку речі вона несла. Мені було потрібно прогулятись в тому напрямку і я запропонував допомогу. Вона з радістю погодилася.
Через кілька днів в під’їзді зустрічаю її.
– Ти випадково не в магазин йдеш? Хліба зможеш мені взяти?
– Звичайно візьму.
Купив собі продуктів і їй, як вона просила, буханку житнього. Днів через три дзвінок у двері, відкриваю, а там на майданчику вона, сусідка. Перший раз в житті до мене у квартиру подзвонила.
– Синку, ти коли в магазин підеш, може візьмеш мене знову житнього буханку?
– Добре, купимо.
Мені стало шкода її, бабуся живе одна, ходити їй важко, все одно йду в магазин, думав я. І в наступні рази, коли збирався за продуктами, заходив до неї, вона складала список.
Потім стала вона все частіше і частіше заходити. Скаржилася на погане самопочуття і високий тиск. Просила пропилососити килим, поправити гардину. З’їздити в одне місце. Вирішити господарське питання. Витрусити порохотяг …
Одного разу, підходячи до будинку бачу знову її, знову з пакетами одягу йде. У хімчистку несе. Йде рівно. Схоже добре себе почувати стала. Побачивши мене, починає кульгати, охати, з’являється задишка, немов сили разом випарувалися.
– Володя, віднеси в хімчистку, – і простягає пакети з одягом.
– На жаль не можу, спізнююся на зустріч, – відповідаю їй.
Вона нічого не відповіла, відвернулася і пішла далі. Більше вона зі мною не віталася взагалі. При зустрічі відвертає від мене обличчя.