«Поїзд «Сімферополь-Київ» прибуває зараз на третю колію. Стоянка – п’ять хвилин», – пролунав чарівний спокійний та монотонний жіночий голос з динаміка. «Ху-у, добре, що встиг», – зітхнув з полегшенням відразу Роман. В одній руці він тримав шикарний букет троянд, в іншій – морозиво. Після двотижневої розлуки нарешті він побачить своїх дівчаток – Зою та Соню.

Роман квапливо попрямував до десятого вагона. Відчувалося, що чоловік нервував. Але на підніжці потяга вже з’явилася Зоя. Він підхопив чемодан, вручив жінці букет і поцілував у щічку. І тут прямо йому в руки стрибнула радісна та щаслива Соня, міцно обняла за шию. За матеріалами

– Дівчатка мої! Які ви засмаглі, красиві та чарівні! – сміючись, щиро промовив захеканий Роман. – Як же я радий вас бачити знову! З поверненням! Гарно відпочили?

– Та ніби добре, – відповіла Зоя, пильно вдивляючись у чоловіка. – А як ти тут без нас? Не скучав?

– Та якось не мав часу, роботи багато було весь час, – неохоче відповів чоловік.

– Але ж порибалити їздив, засмаг як! – з хитринкою зауважила дружина.

Роман не встиг нічого відповісти, бо втрутилася донька, яка почала тараторити про те, яка у морі солона вода, скільки назбирала камінчиків і які вони гарні та гладенькі, усі різні.

– Ну, тоді швидше додому – усе мені покажеш вдома!

Вечір минув у клопотах. Поки з дороги відпочивали, розбирали валізи, настала ніч. Зоя ще домивала посуд після смачної вечері, а Роман уже пішов спати. Коли жінка, переробивши всі справи, зайшла у спальню, чоловік уже похропував. Зоя тільки полегшено зітхнула.

Вранці прокинулася пізно – Роман уже пішов на роботу. «Який турботливий: тихесенько зібрався, щоб не розбудити мене з донечкою», – усміхнулася до себе.

Домашніх справ за два тижні накопичилося чимало. А завтра ж уже на роботу. Вона взялася за прибирання в домі та прання білизни. Ближче до вечора заїхала сестра і забрала Соню, щоб відвезти до батьків.

Зоя, вимкнувши духовку, де стояло приготовлене за її особливим рецептом м’ясо, прилягла на диван, щоб трішки відпочити.

«Доцю відправила, можна і романтичний вечір влаштувати», – мрійливо подумала жінка.

Раптом пролунав дзвінок у двері. «Хто б це? У Роми ключі є, та й рано йому ще з роботи повертатися. Напевно, Сонька щось забула», – промайнуло у голові, поки йшла відчиняти.

На порозі стояла незнайомка.

– Доброго дня, – рішуче привіталася вона. – Я Світлана.

– Ну, і що? – здивовано запитала Зоя.

– Як-то що? Він вам зовсім нічого так і не сказав? От людина вже, обіцяв же все вирішити, – видно, що жінка розсердилася.

– Ви можете толком пояснити, чого хочете зараз від мене, стоячи у моєму домі? – почала нервувати Зоя.

– Як чого? Вашого чоловіка. Точніше, уже мого. Ми з Ромою любимо одне одного, – безцеремонно відповіла Світлана.

Якби у квартирі в цей момент приземлився космічний корабель з прибульцями, Зоя була б не настільки вражена, як цією неочікуваною заявою нежданої гості.

Вона мовчки пропустила її у квартиру, вже нічого не думаючи зовсім. Крізь сльози, які зрадницьки навернулися, намагалася розгледіли незнайомку. Середнього зросту, білява, зі смаком і модно одягнена. Одним словом, була нічогенька, мила. А головне – струнка. Не те, що Зоя, статура якої «попливла» після народження донечки. Світлана заговорила першою:

– Я розумію, як усе виглядає. Але більше не можна так жити. Ми з Ромою уже півтора року разом. Він втомився від постійної неправди. Обіцяв усе розповісти, як ви повернетеся з відпочинку. До речі, ми ці два тижні теж гарно провели. Літали у Туреччину.

Зоя слухала суперницю з широко відкритими очима. Вона не могла повірити у реальність того, що відбувається. Це просто якийсь абсурд. Її Ромчик, такий люблячий та вірний чоловік, прекрасний та турботливий батько – і раптом ця Свєта! Маячня якась зовсім, в голові не вкладалося!

Проте у підсвідомість змійкою заповзла думка про часті відрядження чоловіка на вихідні, його пізні приходи додому з роботи, та й його засмага, про яку він промовчав…

Не сховавши напруження, Зоя сіла на диван і заплакала, закривши обличчя руками. Свєта замовкла і присіла поруч.

Посидівши декілька хвилин, вона не витримала:

– Зоє, ми вже все вирішили. Рома іде від тебе, не хапайся за нього. Ну, так сталося, що він покохав мене. Я не змія якась. З дочкою бачитися не заборонятиму. Та й більшу частину грошей від продажу квартири вам з малою залишаться, щоб було справедливо. Ми з Ромою візьмемо стільки, скільки треба докласти після продажу моєї малосімейки, щоб купити собі невеличку двокімнатну квартиру. Вам із Сонею на двокімнатну точно залишиться…

Поки Свєта говорила, Зоя заспокоювалася.

– А Рома знає, що ти тут? – раптом запитала вона незнайомку, підвівши сумні очі очі.

– Ні, я сама вирішила прийти. Він сказав, що увечері про все з тобою поговорить…

– Знаєш, я тут вечерю приготувала. Допоможеш стіл накрити мені, бо напевно не впораюся сама? – несподівано запропонувала з хитрою усмішкою.

Рома повернувся з роботи пізно, і картина, яку він побачив вдома, його вразила. За святково накритим столом сиділи його законна жінка Зоя і коханка Свєта та мило про щось між собою говорили.

Очі Зої, яка подивилася на нього в ту мить, він запам’ятав назавжди.

– Тут Світлана дуже цікаву історію розповіла про ваше неземне та щире кохання, – почала насмішкуватим тоном дружина. – Каже, що ви вже вирішили цю п’ятикімнатну квартиру продати. А ти їй не сказав, що її мої батьки подарували мені ще до нашого весілля? І ти тут тільки прописаний. От і забере вона тебе до себе у малосімейку, як я зрозуміла, так? Прекрасно! Лети, голубе. З милим рай і в шалаші…

Обличчя Свєти стало змінюватися. Очі округлилися, губи скривилися в кривій посмішці.

– Ще забула додати. Після нашого розлучення ти вилетиш з роботи, як пробка. Його начальник – татів друг. Це він його влаштував на посаду і дав великий оклад, – з торжествуючою посмішкою повернулася до Свєти, чим остаточно її засмутила.

– Тепер вирішуй, з ким залишатися.

Того вечора Свєта, опустивши плечі, пішла додому сама.

Рома клявся і божився, що все було зовсім не так, як розповіла ця «недобра» жінка. Ну, скочив у гречку, але лише один разочок, поки Зоя із Сонею на курорті були…

Зоя спершу хотіла зібрати валізу і виставити свого чоловіка за двері на вулицю у холодну ніч. Але прислухалася до поради своєї матері, яка сказала, що у їхньому з татом житті також була таки зрада. Та вона пробачила, знайшла в собі сили, і потім жодного разу про це не пошкодувала ніколи.

Марта ДИМИДІВСЬКА.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – naurok.

Джерело