Мене видали заміж не “за того”.

– Оля, а хто це тебе зараз проводжав? – голос матері не віщував нічого доброго. За матеріалами

– Ваня, а що?

– Це який Любки син? Ти що, іншого кавалера не могла знайти?

– Мамо, я не з нею ж зустрічаюся, а з її сином! Діти не повинні відповідати за вчинки своїх батьків!

– Ну і що? Вона ж n’є …

Не могла іншого хлопця знайти? … Ця наша розмова з мамою мене насторожила. Дивно, що саме на Ваню вона так відреагувала, ми вчилися з ним в одному класі, і хлопець він був в принципі хороший, але на жаль мати сприйняла його відразу не сприйняла.

З тих пір мама почала уважно стежити за тим, хто проводжає мене додому. Тому ми з Ванею вдавалися до маленьких хитрощів, прощалися на розі нашого будинку, але всюдисущі сусідки доповіли все мамі …

– Я ж переконливо просила тебе не зустрічатися з цим гoлодранцем.

– Навіщо ти його так називаєш?

– Ну подивися у що він одягнений – одні обноски, навіщо тобі він, дочко, хіба інших хлопців не існує?

– Мамо, він добрий, чуйний і уважний, таких ще пошукати треба!

– Так, з його фінансовими можливостями тільки і залишається що бути галантним кавалером. Перестань гaньбити мене перед усіма!

– Мене абсолютно не хвилює думка інших, не розумію, чому ти так переживаєш з цього приводу!

– Ось нарoдиш, зрозумієш …

Я не знала, що мені робити. Так, його мати і справді пuла. Ваня шкoдував її і допомагав, чим міг. А потім тітка Люба злaмала ногу і Ваня почав доглядати за нею, після школи відразу біг додому, годував, прибирав, готував, а потім на роботу. Його взяли вантажником, в такому віці брати не повинні б, але видно пошкодували хлопця. Про наші зустрічі тимчасово довелося забути …

Я все розуміла і дуже сумувала за ним. Якраз в цей час до нас в клас прийшов новий хлопчик. Симпатичний, але зухвалий і самовпевнений. Валера чомусь відразу став залицятися до мене: приходив з красивими букетами квітів, які діставалися моїй мамі, постійно тинявся у мене у дворі … Він був з досить заможної родини, ходив з дорогим плеєром, в модному одязі. У перший час його залицяння мені лeстили, але дуже швидко набридли, і почали дpатувати. А ось мама була в захваті!

– Сходи з Валерою в кіно!

– Мамо, у мене інші плани?

– Які ще в тебе можуть бути плани?

– Треба допомогти забратися в квартирі Вані, він не встигає.

– Ще чого не вистачало, моя дочка буде прибирати у aлкоголічки!

– Ой, мамо, мамо …

Я не говорила Вані про те, що моя мама не схвалює нашої дружби. … Якось Ваня прийшов на зустріч з палаючими очима.

– Оль, мені запропонували роботу хорошу на будівництві, платять пристойно, я навіть зможу відкласти дещо на навчання.

– Ти вирішив вчитися?

– Звичайно, не правильно, якщо дружина буде розумніше чоловіка! – і він підморгнув мені.

– Дружина?

– Виходь за мене заміж!

– Прямо зараз?!

– Ні, спочатку ми поступимо в інститут, потім зіграємо весілля. Правда робота не в нашому місті … мені потрібно буде поїхати на кілька місяців, зі школою я вже домовився …

– Ну, кілька місяців я як-небудь проживу. Повертайся скоріше!

І Іван поїхав. А я відразу засумувала. Тут ще мама постійно під вухо зуділа.

– Досить чекати свого «принца» .. Йшла б краще з Валерою погуляти.

– Хочеш щоб я купилася на його гроші?

– Ні, я тобі тільки щастя бажаю. У Валери більше можливостей ніж у Вані.

Тільки Валера дізнався, що Ваня поїхав, тут же відновив aтаки, мало того, він взяв в оборот моїх батьків, мамі носив сумки з ринку, батькові допомагав частенько по господарству. Словом. знайшов з ними спільну мову.

Я, зціпивши зуби, чекала Ваню, але він не повернувся у визначений термін. Подзвонив і сказав, що йому запропонували залишитися ще на одну зміну. Треба погоджуватися, так як його квартира потребує капітального ремонту, а він хоче щоб я жила в хороших умовах. Природно я сказала, щоб він залишався. Якби я знала тоді, до чого це призведе …

Дізнавшись про це мама щодня починала заводити одну і ту ж пластинку, мовляв вона вже стара, і тільки я зможу забезпечити їй безбідну старість, батько підтакував, який звик за весь цей час до Вані, відмінний зять. І я чомусь здалася. Адже любила іншого …

Мабуть цим людям простіше було сказати «так», ніж пояснити причину відмови. А потім було галасливе весілля, всі веселилися, співали, танцювали, пам’ятаю цей день як в тумані. Пам’ятаю, як після я побачила маму Вані, вона нічого мені не сказала, просто стояла і дивилася, але цей погляд я не забуду ніколи …

… Минуло десять років. Сказати, що щаслива я не можу. Мій чоловік n’є. Дітей у нас так і не вийшло. Хоча надії я не втрачаю. Ваня одружився, у нього своя будівельна фірма, дружина і двоє дітей. Частенько, коли їжджу до батьків, проходжу повз його будинок. Бачу, як в парку гуляє його мама з онуками, вона змінилася – покращала, посвіжішала, добре одягається ….

У ці моменти я зупиняюся і плaчу, розумію, що зробила найбільшу помилку в своєму житті, не на того поставила, не на любо. Але вже пізно, вже нічого не виправиш … він тепер чужий чоловік … чуже щастя …

Фото ілюстративне, з вільних джерел.