Свекруха, Лідія Михайлівна, тихо дрімала у дворі, в альтанці, як раптом, вбігла її невістка, Даша і нестямно закричала:

– Мамо, біда, тільки що телефонували з поліції, там щось з Сергійком! Його тільки що забрали.

Дві жінки миттю зібралися, взяли з собою документи і помчали на виручку до сина і чоловіка Даші. Влетівши в райвідділ, вони відразу обрушили на чергового свої обурення.

Виявилося, що Сергія взяли під варту….дуже погано поступив з дівчиною.

У мами Ліди від такої новини, підкосилися ноги. Ну не міг її син таке накоїти. Йому з головою вистачало Дар’ї, хоч вона її і недолюблювала, але в ролі дружини свого сина іншу дівчину не бачила.

Ну були у Сергія до Дашки дівчата, але ні Ольга, ні Світу їй і не годяться.

Від слідчого дізналися, хто це дівчинка, яка написала заяву. Нею виявилася якась Оксана, про яку раніше вони не чули. Прийшовши додому жінки, стали обшукувати комп’ютер, телефон та інші речі Сергія, щоб знайти хоч якусь – то зачіпку на Оксану.

Через пару днів Оксана знайшлася сама, прийшла без запрошення, і заявила з нахабним виглядом:

– З вас гроші і я забираю свою заяву, а немає – сидіти вашому синочкутта ще й дуже за «цікавою» статтею.

Вона абсолютно не була схожа на потерпілого підлітка, скоріше навпаки.

Вона пішла, а Даша з Лідією Михайлівною ще довго стояли, розмірковуючи і розуміючи, що навіть при всьому бажанні їм такі гроші не зібрати, пенсія колишньої продавщиці і зарплата вчителя копійки порівняно з даною сумою.

На наступний день Даша пішла в поліцію просити, про зустріч з чоловіком. Там вона розповіла йому про візит цієї «постраждалої» дівчинки.

Сергійко все заперечував, говорив, що не чіпав її і навіть знати її не знає. Але кому ж повірять більше…

Настав день суду. Лідія Михайлівна не змогла піти на судовий процес, прихопило серце і вона змушена була лягти в лікарню, Дарія вирушила одна. Весь суд Сергій сидів мовчки, лише іноді вставляючи фразу, що він не винен.

Даша не могла зрозуміти, в чому ж справа, невже страх перед судом так подіяв на чоловіка, або все-таки він щось приховує? Суд тривав недовго, було прийнято рішення відкласти і перед тим, відвести Сергійка, йому дали можливість поговорити з дружиною. І ось що він їй все розповів:

– Оксана, моя дочка, – сказав він, – коли я побачив в залі Світлану, свою першу любов, як матері Оксани, то я все зрозумів. Я адже тоді кинув при надії, не потрібні мені були діти. Не готовий був, лише дав грошей. А вона, он як все закрутила.

Даша стояла в розгубленості. Пообіцяла поговорити з дівчинкою.

Будинок дівчини… Даша знайшла відразу, не примітний дерев’яний сільського типу будиночок в бідному районі міста. Оксана якраз була вдома, розмова була довгою і не дуже приємною. Оксана впиралася як могла:

– Ненавиджу батька, за що йому стільки радості, якщо він про мене і знати не хоче, а моя мама все життя одна, він їй і мені життя зламав. Ваші з ним діти живуть в любові і достатку, а ми тут копійки рахуємо …

Потім Оксана, просто виставила Дашу за двері. Але, слава Богу, Дарині вдалося записати на телефон їхню нелегку розмову. Повторний судовий процес був виграний. Сергія виправдали і відпустили.

Оксана ще довго не могла пробачити батька, але з часом подорослішавши, вони все – таки стали спілкуватися. Нинішня сім’я Сергія стала надавати фінансову допомогу родині Оксані, а їхні діти подружилися зі старшою сестрою.

Фото ілюстративне з вільних джерел.

Джерело