Я, як сьогодні, пам’ятаю той день, коли Петро сказав мені, що у нього є інша жінка і він хоче розлучитися. Спочатку я не могла у це повірити.

– Вибач, але я не можу більше так жити. Вона – любов мого життя , – розгублено почав він вибачатися. Мені стало погано. На якусь мить я побачила у його погляді щось тріумфальне.

– Геть! – сердито скрикнула я крізь зуби.

– Інно, – сказав він мені. – Я не хочу тобі нашкодити. Давай залишимося друзями, – він спробував обійняти мене. Я відштовхнула його. Він ще якусь мить дивився на мене, потім зібрав речі і пішов. Я впала на ліжко в нашій спальні і заревіла.

Наплив сліз не можна було зупинити, мій світ за одну мить зруйнувався. А Петро лише сказав одну нудну фразу: “давай залишимося друзями”. Коли він залишив мене, мені було неймовірно важко. Я щодня плакала і молилася, щоб він зрозумів свою помилку і повернувся до мене.

Поки я ревіла, він купався у коханні. Я бачила їх разом, усміхнених, закоханих. До того ж, вони жили на сусідній вулиці, тож я постійно десь на них натрапляла. Мені завжди хотілося голосно скиглити. Їх поява викликала в мені злість. Я боялася, того гніву, на який я здатна.

Але – вона, її звали Зоряна, вкрала моє щастя, мого чоловіка, майбутнє! Зрештою, ми з Петром мали мати дітей, старіти разом. І вона забрала це у мене. Коли я нарешті зрозуміла, що Петро не повернеться до мене, я від усього серця побажала, щоб їх обох зустріло те, що і мене. Я втішалась думкою, що колись Петро покине Зоряну так само, як і мене. Або вона знайде собі кращого, і вижене Петра, і він дізнається, як це –  бути покинутим.

Незважаючи на відчай і гнів, я не створювала труднощів при розлученні, у мене не було сил. Приблизно через місяць після останнього слухання я дізналася, що Зоряна чекала дитину. Для мене це було дійсно боляче!

Якщо я побачу її на вулиці з животом і своїм Петром, або ж побачу, як вона везе дитячу коляску, то, мабуть, я зійду з розуму.

– Інно, я б радила тобі змінити роботу, це тобі допоможе, – говорила моя сестра. – Ти бухгалтер, ти можеш без проблем влаштуватися на роботу всюди, – Мирося завжди була реалістом. – Ти отримаєш вигоду від змін, познайомишся з новими людьми. Але тепер іди до перукаря, косметолога, зроби манікюр, – невблаганно додала вона. – Це непогана ідея, – погодилася я, подивившись у дзеркало.

Замість веселої молодої жінки, якою я була донедавна, я побачила знехтувану сумну жінку, і сумні очі. Я довго не думала. Я переїхала у місто за п’ятдесят кілометрів. Відстань мені трохи допомогла, але з іншого боку, я рідше провідувала сестру та батьків.

Я повільно ставала на ноги. Я знайшла нову роботу, почала вивчати англійську мову, почала займатись танцями, про що давно мріяла. Я намагалася використати якомога більше вільного часу, щоб не довелося думати про минуле. І сумні вечори над фотографією з Петром ставали все рідшими і рідшими, поки зовсім не припинились. Моє життя нормалізувалося, я побудувала кар’єру. Однак я не сильно шукала чоловіка.

Через три роки після розставання з Петром, я нарешті полюбила себе. А потім, одного разу на роботі, я пройшла стажування на виробництві, і директор фірми сказав, що бачить мене на посаді начальника управління. Я щаслива прямувала до ліфта, коли за спиною почула: “Привіт! Це випадковість?”- пролунав голос мого колишнього чоловіка, і я оніміла. “Приємно бачити тебе”, – Петро усміхнувся мені так ласкаво, що у мене затремтіли коліна. – Мені теж, – сказала я невимушеним тоном.

– А що ти тут робиш?

– Нічого цікавого, просто працюю, – знизив він плечима. – Зараз ми ведемо переговори з важливим партнером. А ти? – Він уважно подивився на мене.

– Просто працюю, – механічно посміхнулася я. – Вибач, я повинна бігти, – сказала я, підбігаючи до ліфта. Тоді я цілий день не могла забути цю зустріч. Всюди проникливий погляд Петра переслідував мене. Замість того, щоб зосередитись на роботі, я думала про нього.

Старі рани я ворушити не буду, він мене зовсім не цікавить, повторювала я. Марно. На жаль, я хотіла ще раз зустрітися з ним у ліфті.

Серце стукотіло. “Вип’ємо кави?” Петро засміявся, і поки я думала над пропозицією, він потягнув мене до кафешки. Я дізналася, що вони були одружені із Зоряною, а маленька Вікторія росте справжньою красунечкою. Він так мило говорив про свою дочку, що мені захотілось побачити їх разом.

– Знаєш, якби це не було дивно, та я вже давно розійшовся з Зоряною, – раптом зітхнув він. Коли він подивився мені в очі, у мене закрутилася голова. Я навіть не помітила, як опиналась з колишнім чоловіком у себе дома.

Тієї ночі я почувалася щасливою! Мій Петро знову полюбив мене. Я сказала сама собі із задоволенням: що моя помста нарешті прийшла. Так, це не дуже гарна якість, але я була щаслива, що Зоряна відчула те, що колись прожила я. Я уявляла, що у нас з Петром все наладиться. Але зранку до мене прийшло прозріння.

– Про що ти говориш, Інно? – сказала я собі вголос. – Ти хочеш повернути того, хто колись спричинив тобі таку біль?

Тому я остаточно вирішила більше не зустрічатися з Петром.

З важким серцем я відмовляла йому у зустрічах, стиравши його текстові повідомлення, вимикавши телефон. Я відчувала, що поводжуся більш ніж пристойно, поки Петро не прийшов до мене. Я відчинила двері. Він стояв такий засмучений.

– Інно, я люблю тебе! З Зоряною це була найбільша помилка в моєму житті, – сказав він на одному подиху.

Я стільки років мріяла, що Петро захоче повернутися до мене, і раптом я не знала, що мені робити.

Я не знаю чому я так вчинила, але я пробачила свого колишнього чоловіка. Я завжди знала,що саме Петро моя доля.

З цього часу минуло 4 роки. У нас народилися рік за роком чудові дівчатка. Ні, Петро не відмовився від Вікторії. Він виплачує аліменти і ми часто з нашими донечками і з Вікторією гуляємо.

Я зрозуміла, що це життя, і стежинки на ньому бувають різними!

Я щаслива, що пробачила…

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – mojpribeh

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

Джерело