І як тут не вірити в долю…

Хочу поділитися з Вами однією історією, яка сталася зі мною 10 років тому. За матеріалами

Одного разу, прекрасним сонячним ранком, я прокинулася в гарному настрої з думками про майбутнє побачення з моїм другом Михайлом.

Зустрічалися ми з ним вже більше пів року, і з кожним днем ​​мої почуття до нього ставали все міцнішими. Мені навіть здавалося, що справа йде до весілля.

Ми домовилися зустрітися вранці о 10 годині. Я поснідала і почала збиратися. Зробила собі гарний макіяж і одягла свою улюблену сукню. Залишалося тільки дочекатися дзвінка від Михайла. Я була впевнена, що саме сьогодні він зробить мені пропозицію.

Але час минав, а дзвінка все не було. Я вже почала хвилюватися, що ж могло таке статися, що він не дзвонив мені. Стрілки на годиннику безжально йшли вперед …

З’явилося якесь недобре передчуття. І я вирішила подзвонити йому сама. Він не відповів. Сеpце забuлось в тpивозі. Але думати про пoгане не хотілося.

Через півгодини я знову набрала його номер. Через кілька гудків Михайло все-таки відповів, але наша розмова була зовсім не про те, про що я хотіла почути.

Він сказав, що ми більше не можемо бути разом, у нього є цивільна дружина і дитина. Я заплaкала, не хотіла вірити в його слова, благала сказати, що все це неправда.

Але Михайло все підтвердив і сказав, що як і раніше добре до мене ставиться, але не може обманювати мене і повертається до родини. На цьому наша розмова була закінчена.

Я ще довго не могла прийти до тями після почутого, не знаходила собі місця від його підлoсті. Час минав і він більше не з’являвся.

Через кілька днів після розставання з Михайлом, мені зателефонувала подруга і запропонувала зустрітися, прогулятися з друзями, відпочити.

Мені дуже не хотілося куди-небудь йти, а тим більше зустрічатися з кимось. Але подруга була така наполеглива, що я вирішила вийти розвіятися.

Ми зустрілися з нею на центральній площі міста. Вона прийшла зі своїми друзями, яких я раніше не знала. Ми познайомилися, вирішили піти в кафе.

Серед її друзів були дві дівчини і один хлопець, його звали Дмитро. Він був в парі з однією з дівчат, але справжніх відносин я між ними не помітила.

Зате звернула увагу, як небайдуже він дивився на мене, хоча особисто мені він зовні зовсім не сподобався. У кафе ми весело проводили час. Потім практично до самого ранку гуляли по місту.

Але думки як і раніше були зайняті Михайлом. Коли всі почали розходитися додому, ми обмінялися номерами телефонів.

На наступний день мені подзвонили з невідомого номера. Я, не думаючи ні про що, відповіла. Це був Діма. І знову ж таки наша розмова була не про те, про що я думала спочатку.

Він зізнався, що я йому дуже сподобалася, запропонував зустрітися, пізнати один одного ближче. М’яко сказати, я просто перебувала в шoці. Адже він мені не так вже й сподобався, та й ні про які нові відносини я поки і думати не могла. Я обіцяла йому подумати.

Подзвонила нашій спільній подрузі, щоб більше дізнатися про нього. Вона охарактеризувала його більш, ніж позитивно. І я вирішила випробувати свою долю, дати шанс новим відносинам.

Так, ми почали зустрічатися з Дмитром і пізнавати один одного все ближче. На мій подив, я почала забувати про Мішу. А Діма здався мені дуже цікавою, чуйною і надійною людиною.

Я почала закохуватися в нього. І все думала про те, як же я не хотіла йти в той день на прогулянку, ще не знаючи про те, який подарунок піднесе мені там доля – подарунок всього мого життя.

Через рік наших зустрічей ми одружилися. Зараз ми щасливі в шлюбі вже 10 років, і у нас двоє прекрасних дітей. А про Михайла я навіть не згадую.

На закінчення хочеться сказати, що не варто зациклюватися на одних і тих же відносинах, потрібно вміти відпускати людину, і давати собі шанс на нові міцні справжні стосунки.

Здається, доля за нас давно вже все вирішила.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.