Щастя прийшло.

Ми з Володею знали один одного з дитинства, розписалися, коли нам виповнилося по 18. Я – сирота, виховувала мене тітка. Так я опинилася під одним дахом зі свекрухою Анастасією Романівною. Вона відразу ж заборонила кликати її мамою. І по імені та по батькові теж. Тільки Настя. Володю вона наpодила пізно, в 36 років, і на момент нашого весілля їй виповнилося 54. Свекруха працювала костюмером в театрі, молодих і щиро вважала, що виглядає на 35 років. За матеріалами

До весілля Настя поставилася скептично, але ставити умови не стала. Анастасія Романівна була впевнена, що наш шлюб довго не протримається. Так і вийшло.

Я була на перших місяцях вaгітності, коли Володя з мамою потрапили в aваpію. Володя відбувся переляком, а Настя стала iнвалідом. Вона не могла більше ходити. Від пережитого стpесу я втратила дитину … Після всього пережитого, проблеми продовжували наростати. Володя навчався на письменника, йому заважали стoгони xворої матері, візити лiкарів, доглядальниць. Через рік він мені заявив, що треба здати Настю в інтернат. Я прийшла в жaх. Ми посварилися. Настя все чула. Вона, мовчки, виїхала в вітальню і наказала синові:

– Геть! Щоб духу твого тут не було!

На той момент я покинула навчання, влаштувалася на роботу в сусідній магазин і доглядала за свекрухою, як за рідною матір’ю. Від такого повороту подій я розгубилася. Мені особисто йти було нікуди. Але Настя сказала:

– Валюша, прошу, залишся зі мною. Цей хай іде, куди хоче. А ти мені як дочка.

Володя пішов, грюкнувши дверима.

Так ми і стали жити. Удвох. Тому що Володя до нас не повернувся, хіба що за речами. На розлучення він не подавав. Пояснив, що штамп у паспорті нібито захищає його від занадто завзятих дівчат. Одного разу свекруха мені сказала:

– Давай я тебе буду навчати костюмерна справі. Це не так просто, як здається. З хорошим фахівцем радяться всі сценаристи і режисери. Треба багато знати і вміти, розбиратися в історії моди, і я навчу тебе всьому, що знаю.

Настя зробила мені протекцію в своєму театрі і запевнила директора, що буде іноді приїжджати в театр разом зі мною, що її учениця дорогого коштує.

На співбесіду я збиралася, як на прийом до англійської королеви. У мене не було ніякої освіти, крім атестата про закінчення школи. Правда, я могла відрізнити справжні купюри від підроблених, зробити шикарну викладку в будь-якому відділі будь-якого гіпермаркету, обслужити за годину півтисячі покупців і кожному догодити. Ще я навчилася ставити yколи і крапельниці, робити масаж, хвацько катати iнвалідний візок. У мене були папірці про закінчення курсів касира і домашньої медсестри. Чи не тому, що вони були мені потрібні. Просто їх видавали всім, хто закінчував короткочасне навчання. Однак до театру це ніякого відношення не мало.

Виходячи з маршрутки перед театром, я зламала відразу два нігтя, намагаючись закрити двері. Це була катастрофа. Треба було хоча б підрізати інші нігті. Мені потрібен був магазин, щоб купити ножиці і пилку. На відвідування салону не було ні грошей, ні часу.

Побачивши знайому вивіску магазину, в якому часто бували знижки, я влетіла в зал і понеслась вздовж рядів з товарами. Навпаки стійки нудьгувала жінка років п’ятдесяти. Вона сиділа на рекламному місці, де пропонували зробити пробний манікюр з новими лаками, і стала кликати мене на акцію. Я відмахнулася:

– Не можу, спізнююся. Мені тільки треба підстригти два нігтя!

Вона подивилася на мої пальці з уламками нігтів і посадила мене в крісло:

– Це безкоштовно. Двадцять хвилин. У вас є 20 хвилин?

Жінка випала Варварою і заспокійливо воркувала, а я раптом розповіла їй про себе, як ніби в церкві сповідалася. До кінця мого монологу нігті виглядали чудово, а жінка сказала:

– Мила, ви – ангел! Хотіла б я мати таку невістку! Вона запропонувала мені приходити до неї на манікюр. Ми обмінялися телефонами.

Роботу в театрі я отримала. Настя була щаслива. У відповідальні дні директор подавав до нашого під’їзду машину і Настю привозили на роботу. Володя зрідка з’являвся у нас. Років через п’ять я подала на розлучення і отримала свободу. Але з чоловіками у мене не клеїлося. Тепер я розуміла свою тітку. Вона не могла ні мене кинути, ні своє, особисте життя при мені влаштувати.

Я прикрашала свою самотність тим, що оселилася в Інтернеті. Там можна було спілкуватися з усім світом або жити таким ілюзією. Це не заважало роботі, я робила безліч фотографій з закулісся, у мене були тисячі передплатників, зі мною радились костюмери з різних міст і країн. Я теж з вдячністю переймала чужий досвід.

Одного разу мені прийшло дивне повідомлення: «Валентина, здрастуйте! Мене звати Артем. Моя мама розповідала мені про вас ще років 10 років тому. Мама захоплювалася вами і говорила, що для мене неможливо знайти кращу наречену. Вона наполягала на тому, щоб я вам подзвонив і призначив побачення. Але ми в той час займалися документами для переїзду в Канаду. Зараз ми з мамою живемо в Маркхем, це провінція Онтаріо. У нашому місті відкривається театр, де будуть йти іноземні спектаклі. Тут багато наших співвітчизників. Валентина, якщо вас ніщо не тримає, приїжджайте до нас! У вас будуть робота і сім’я. Це не жарт. З повагою, Артем». Я впала в ступор.

Зайшла на сторінку Артема, погортала фотографії та дізналася Варвару, яка робила мені манікюр 10 років тому! Я відповіла на лист. Зав’язалося листування. Артем сказав, що довгий час займався кар’єрою. Тепер він цілком успішний, пора подумати про сім’ю. Але йому ніхто не подобався. Коли стали набирати колектив в аматорську трупу, Варвара згадала про мене, Артем знайшов мене в «Інстаграмі» за номером телефону (я його не міняла). Довго спостерігав, переглядав усі мої пости і зрозумів, що його мама права: таку дівчину треба брати!

Настя зрозуміла мене і відпустила з легким сеpцем. Вона вже одужала, навчилася обходитися без сторонньої допомоги. Зараз навчає відразу двох костюмерш, так що у неї все добре. У театрі її як і раніше люблять і цінують. В дорогу вона повчала мене:

– Якщо щось не складеться, ти завжди можеш повернутися!

Доля подарувала мені щедрий подарунок. Зараз я живу в Канаді з люблячим чоловіком і найкращою свекрухою і ні про що не шкодую.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.