Моїй свекрусі 73 роки і вона ледь світом ходить. Має цілий букет. Особливо її підкосило, коли не стало її доньки – сестри чоловіка. Ото б опора для мами була б, але вона пішла раніше. Чесно кажучи, я завжди свекруху не те щоб шалено любила, але, у всякому разі, поважала – гідна жінка, тільки ось підкосило її на старості років.

Донедавна вона якось обслуговувала себе сама, поки не впала, нам сказали – ходити вона можливо і буде, але з великими труднощами. Довгий час свекруха лежала у стаціонарі, але не будуть її ж там вічність тримати, сказали, що пора виписувати і забирати маму. Для мене, звичайно ж, проблема – життя змінюється. Жити є де, у нас три кімнати, донька недавно вийшла заміж, вона з нами не живе. Поселили маму в одну з кімнат.

Я працюю, до пенсії ще дуже далеко. Що робити, щоб зі свекрухою хтось сидів? Знайшли одну доглядальницю – вона не впоралася, мама дуже важка по вазі, щоб її перевертати сили потрібні. Друга була недосвідчена або їй було все лінь робити, в загальному – довелося і її звільнити, так як догляду ніякого не було, хоч і платили побільше, ніж середня ціна по місту за доглядальниць. Третя взагалі виявилася нечиста на руку, стали пропадати речі і її зловили «на гарячому». Заяву не писали, але в чорний список в інтернеті внесли.

Запропонувала чоловікові маму віддати в пансіонат, чоловік категорично проти, хоч я йому показувала – як там буде мамі добре: чисті палати, догляд та інші блага. Ні – і все, у нього мовляв, душа розірветься від хвилювань за маму. Показав мені фільм, де показаний «виворіт» таких ось пансіонатів, і йому не довести, що це поодинокі випадки, а в нашому пансіонаті можна контролювати роботу обслуговуючого персоналу хоч кожен день, якщо немає карантину. Все одно, чоловік не хоче нікуди віддавати маму. Питання – ну що тоді робити? Зараз до нас ходить вдень сусідка за оплату, але вона скоро переїжджає, і що тоді?

Чоловік запропонував: «Ну що нам на доглядальниць і пансіонати гроші витрачати, давай ти підеш з роботи і будеш доглядати за мамою? Все одно ти майже що ті ж самі гроші отримуєш, що і доглядальниця, а так – я нормально заробляю, ще й мамину квартиру здаємо – гроші є!». Ой ні! Не готова я з ранку до вечора міняти підгузки (я не можу, чесно) і сидіти вдома. Моя робота – це все: я її люблю, ходжу з великим задоволенням, зустрічаюся з цікавими людьми, спілкуюся. Я адміністратор в готелі, хоч і невеликому, але я вже 17 років там працюю, невже все це коту під хвіст ?!

Ніколи з чоловіком не сварилася, з’ясовували стосунки майже пошепки, а зараз доходить до справжньої бурі! Свекруха все це чує, хоч і мало що розуміє, але починає плакати через наш гамір. І шкода її, і сил немає – я не можу на собі хрест поставити! Чоловікові, звичайно, таку справу не доручити, все ж воно делікатне – маму треба мити, підгузки міняти і інше. Сподіваюся на якесь диво, що свекруха встане, почне ходити, обслуговувати себе, але розумом розумію, що це не так, не буде цього!

На роботі мене замінять, назад уже навряд чи візьмуть, якщо я стану знову вільна, а значить, я буду позбавлена ​​всього, що мене досі радує! Пояснюю це чоловікові, не розуміє, навіть про розлучення поговорює, я, звичайно ж, не хочу розлучатися. І, тим більше – що він цим доб’ється: знайде іншу дружину-доглядальницю? Розумію, що просто він мене лякає, але звучить правдоподібно – мабуть, нерви у нього здають. Час підтискає: через місяць сусідка їде, треба щось вирішувати. Що мені робити?

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!