Нещодавно зустріла Надю, з якою ми разом вчилися в технікумі майже тридцять років тому. Після навчання ми з нею не бачилися, вона поїхала з нашого міста за кілька сотень кілометрів. Адже я була дружкою на її весіллі … Ну, на весіллі, яке так і не відбулось. Дуже цікава історія сталася тоді з Надею, навіть змусила дівчину покинути рідні краї. Але після нашої з нею зустрічі через роки, Надя вважає цю подію подарунком долі. Про те, що ж сталося більше чверті століття назад, хочу розповісти і Вам.

Надійка зустрічалася з Валентином, який був на три роки старший за неї і вчився в політеху. Валентин був спокійним і навіть сором’язливим, добре ставився до дівчини, водив в кіно, цитував вірші поетів Срібного віку. Начитаний, розумний молодий чоловік зачарував Надійку і вона вважала його найкращим хлопцем на світі. Часто можна було побачити їх удвох в бібліотеці, або в місцевому парку. Дивилися один на одного як зачаровані голубки.

І все було прекрасно, якби не мама Валентина, Клара Аврамівна. Вона виховувала сина одна, тримала в строгості і слухняності. Мама якось не помітила, що Валюшці вже далеко за 20 і хлопчик давно виріс. Син з глибокою повагою ставився до матері, всі рішення приймалися тільки з її згоди. Коли Надю познайомили з Кларою Аврамівною, дівчина їй не сподобалася. Безпосередньо вона нічого не сказала, але демонстративно ігнорувала Надійкині питання, невтішно відгукувалася про зовнішність дівчини і її здібності.

Коли Валентин вирішив одружитися з Надією, Клара була категорично проти:

– Валя, тобі ще вчитися – яке весілля? І навіщо тобі така ляля? Що за дівчина – ні краси ні розуму! Рано тобі ще одружитися, та ще й на такій кандидатурі.

Надя намагалася догоджати майбутній свекрусі – ніколи не перечила їй, дарувала подарунки, кликала з собою на прогулянки, питала її думку з різних питань. Але все було марно – Клара Аврамівна була проти весілля. І син вперше не послухався матері.

– Не бувати вам разом! – заявила мати.

Але молоді вирішили розписатися без особливих урочистостей. З гостей були тільки батьки та кілька друзів. І ось, Надя-красуня в білій сукні зустрічає нареченого. Прямо в батьківському домі при гостях Клара Аврамівна починає лити потоки бруду:

– Що ж ти за причепа така! Приворожила мого Валюшечку!

– Мама … – почав було Валентин, але маму вже було не зупинити.

– Твоєї ноги в моїй квартирі не буде! Іди з нашого життя.

Надя почала плакати … А Валентин хлюпав носом і навіть не захистив свою наречену.

– Валентин, та зроби ж ти хоч щось! – просила Надя.

– Ану йдіть звідси! Я забороняю тобі виходити заміж за нього! – не витримав Надін тато.

На цій ноті Надійка вибігла з квартири прямо в сукні, із зачіскою, на підборах. Я тоді заспокоювала її до самої ночі. Весілля не відбулося. Через два тижні здали випускні іспити. Надя попросилася, щоб її відправили якнайдалі. Зв’язок з нею загубилася і я не знала, як склалася її доля, поки ми випадково не зустрілись у рідному місті.

Виявилося, Надя зустріла десь там прекрасного чоловіка і вийшла за нього заміж. Вони поїхали до Німеччини і вже двадцять п’ять років живуть там. У Наді двоє дітей і маленька внучка.

– А ти знаєш, – сказала мені Надія з усмішкою. – Я ж тоді так переймалась, так ненавиділа Клару. А тепер я їй так вдячна! Адже без її витівок не було б у мене того щастя, яке я маю зараз. Якщо вона жива, дай Бог їй здоров’я.

Ми розійшлися і щось тепле залишилося у мене на душі після цієї зустрічі.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.