Була у мене старша сестра, звали її Аня. Аня була заміжня, чоловік попався їй працьовитий, порядний і дуже любив свою Ганнусю. У них було дві дівчинки, мої племяшки.

Приходить якось Аня до мами і давай скаржитися, що чоловіка з роботи звільнили, а це були 90 роки. Мама Ані сказала, що у них теж закривається завод, і вони з батьком залишаються без роботи, а Ані гріх скаржитися на свого чоловіка, він підробляє, де тільки може.

Минув час і одного разу приходить Ані чоловік з дочками і показує записку від неї. У записці сказано, що вона більше в таких злиднях жити не може, просила її пробачити. Вона зустріла багатого чоловіка і їде з ним за кордон жити.

Всі були просто приголомшені, адже нічого не віщувало такого повороту справ. Але правду кажуть, що час лікує. Дівчата виросли, вийшли заміж, чоловік Ані так і не одружився, він став крутим бізнесменом і у них все добре. Але раптово цю ідилію порушила колишня дружина, яка звалилася, як сніг на голову.

Вона приїхала до дітей, виявляється вона за ними скучила. Аню дівчата не пустили на поріг їхнього будинку і сказали їй, що їх мами для них не стало багато років тому. Мама з татом її теж не пробачили, і стояла Аня біля розбитого корита, стара хвора і нікому непотрібна. Мені було дуже шкода сестру, але я сказала: «Ти можеш у мене переночувати, а на ранок, щоб тебе не було. Коли мама потрібна була дітям, тебе не було, коли батько наш був хворий, а мама з теж лежала, тебе не було, а зараз тебе немає для нас».

Вранці сестра пішла в невідомому напрямку і ось уже 15 років ми нічого про неї не знаємо.

Дорогі мої бережіть не тільки свої почуття, а й почуття своїх рідних. Недарма кажуть, що посієш, те й пожнеш.