Дід Слава жив в нашому під’їзді. До нього звикли всі мешканці будинку і не виганяли його, намагаючись допомогти одягом, їжею або підкинути пару монет. Під час сильних морозів він ховався ховався в підвалі

Жителі будинку говорили Славіку, що б той припинив збирати бездомних котів і собак, але це тривало постійно. Всі в окрузі коти і собаки приходили до діда, їли його їжу, ночували з ним, загорнувшись в лахміття. Щоранку, виходячи на роботу, я бачив його. Докурюючи цигарку на порозі, він завжди посміхався прохожим.

Бездомний, не був балакучий, ніхто не знав історію його появи в нашому дворі. В черговий ранок я зустрів Славіка і запитав: -Ти ж і так голодний і бідний, навіщо віддаєш свою їжу бездомним тваринам? -Не правда, я не бідний, – відповів він. Я лише посміхнувшись, хитнув головою і вирушив на роботу. У цей вечір зима прийняла свої обороти. Розписні візерунки на вікнах, сильний снігопад і міцний мороз.

В голові не давала спокою відповідь, що ж дід вважав своїм багатством? Як можна живучи на смітнику і не маючи за плечима нічого нажитого так позитивно міркувати? Багатий він. Ну-ну … Я, сімейна людина, з освітою, престижною роботою і стабільною зарплатою, соромлюся назвати себе багатим, а бездомний в дійсності в це вірить. Я вирішив з’ясувати причину його самовпевненості. Поцікавлюся, думаю про його життя та запитаю, звідки він взяв таке завзяття і віру.

Біля під’їзду сидів Слава, з посмішкою дивлячись на маленьке, худе, руде кошеня.

Я зупинився і з презирством почав задавати питання. – Знову підгодовуєш? Так чому ж ти багатий?

Після довгої паузи бідняк підняв голову і прохрипів мені: -У мене є серце. Це саме унікальне багатство, яке багатьох обходить стороною.

Вночі, я довго не міг заснути. Я ніколи і ні з ким не обговорював цю розмову. Але зрозумів для себе, що в душі я настільки бідний і заплутаний. Як я можу допомогти собі, якщо не можу допомогти оточуючим?