Він виміняв телефон на подарунок для мами, втік з інтернату, щоб привітати неньку, а коли дістався до рідного дому, ледь стримав сльози

 

– Ой, який подарунок! – ніяк не міг заспокоїтися якийсь жвавий чоловік з надкушеним бутербродом в руці.

– За це в ломбарді можуть пристойно дати!

– Заткнись, Микола! – відгукнулася нарешті іменинниця і підняла хмільні очі на гостей.

– Мамо, з Днем народження! – затинаючись, випалив Максим.

– Не треба в ломбард! Ти потерпи, ще трохи залишилося. Я заберу тебе звідси.

Щось стисло горло хлопцеві і він більше нічого не міг сказати. Йому було безмежно боляче дивитись на це все. Він хотів подарувати їй краще життя. Мати, тим часом, тремтячими пальцями одягнула сережки і, усміхнувшись, обійняла сина. Різкий запах aлкoголю вдарив йому в лице, але Максим не звернув уваги. Він так за нею сумував.

– Вuпuйте з подругою за моє здоров’я! – випустивши сина, запропонувала Світлана і сама потягнулась до чарки. Юля взяла Максима за руку.

– Ми поспішаємо, до вечора треба встигнути назад. Підемо, Максе, – тремтячим голосом відгукнулася дівчина. Їх навіть не зупиняли. Компанія продовжила святкування і не звернула жодної уваги на те, що вони пішли

– Ох, і отримаємо ж ми в інтернаті! – оговтався нарешті Максим.

– Може й не отримаємо. Нас не так вже й довго не було. Тим більше, якщо Ярикові батьки приїхали, то директорка точно крутиться біля них, щоб знову випросити грошей. Давай купимо в дорогу бубликів, я так зголодніла! – Юля, як могла, відволікала хлопця від невеселих думок. Нарешті Максим обізвався:

– Ти не думай… Вона хороша. Просто після смepті батька спuлaся. Ну і що, що позбавлена батьківських прав? За те я синівських не позбавлений! Закінчу школу, піду працювати. Вчитися далі можна і заочно. Я її вилiкую, витягну з того болота. Спробую квартиру в кредит взяти. І без тебе, Юлю, я теж нікуди. – Максим сильніше стиснув тонку долоньку дівчини. Вони так і не розімкнули рук, відколи вийшли з квартири.

– А я, – Юля від хвилювання не знала, що сказати, адже до цього вона навіть думати про таке боялася, – все вдома робитиму і їсти вам готуватиму, і вчитися піду. Я буду любити твою маму…

Вони сіли в автобус і повільно поїхали назад в інтернат. І всю дорогу їли бублики, і фантазували про своє майбутнє.

Автор – Софія КУЦЛО

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩