Коли Роман приїхав до будинку, на нього там вже чекали. Тремтячими руками він взяв 10 гривень, і пообіцяв з’явитися через три дні. Це були найдовші дні в його житті. Відтоді минуло 6 років, а та лялька й досі стоїть у нашому домі

 

Романа я знала з самого дитинства, ми навчалися в одному класі, але стосунки в нас були лише дружні. Коли він навчався в старших класах, його батьки поїхали працювати закордон, а він жив з бабусею. В школі Роман навчався не дуже, потім пішов в армію, а після влаштувався водієм, розвозив продукти харчування по школах, дитячих садках, лікарнях, і в один дитячий будинок, який знаходився в сусідньому селищі.

Якось в черговий раз, коли він привіз продукти в той дитячий будинок, до нього підбіг маленький хлопчик восьми років. Він простягнув Роману десять гривень і жалібно попросив:

– Дядьку, купіть мені будь ласка за ці гроші в місті ляльку, вона мені дуже потрібна, бо через тиждень у моєї сестрички буде день народження і я хочу їй зробити подарунок.

Роман не знав як себе повести. Прохання хлопчика його дуже розчулило, він хотів сказати, що не треба ніяких грошей, я й так куплю найкращу ляльку. Але Роман подумав, що так він занизить самооцінку хлопчика, який вважає себе старшим братом і має турбуватись про свою сестричку.

– Як тебе звати? – Запитав Роман у хлопчика.

– Денис. – Впевнено сказав малий.

– А сестричку твою як звати? – Знову запитав Роман.

– Наталя. – Відповів хлопчик.

Роман взяв десять гривень, які дав хлопчик і пообіцяв, що коли приїде наступного разу, то обов’язково привезе найкращу ляльку.

Всю дорогу, поки Роман їхав, цей хлопчик не виходив у нього з голови. Він такий маленький, а поводить себе як доросла людина, яка має певну відповідальність перед молодшою сестрою. Роман прямо гордився тим, що є такі турботливі діти.

Доїхавши до першого ж магазину іграшок, Роман купив найкращу ляльку яка була в магазині, зрозуміло, що не за десять гривень, а за півтори тисячі гривень.

Через три дні Роман знову поїхав на доставку продуктів. Коли він під’їхав до дитячого будинку, Денис уже чекав його.

– Привіт, Денисе, – привітався Роман.

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩