КОЛИ СВЕКРА НЕ СТАЛО, Я ПОШКОДУВАЛА СВОЮ СВЕКРУХУ І ЗАПРОПОНУВАЛА ЇЙ ЖИТИ У НАС. МІЙ ЧОЛОВІК РІЗКО ПОЧАВ ЗМІНЮВАТИСЯ. ОДНОГО РАЗУ Я МИМОВОЛІ ПІДСЛУХАЛА РОЗМОВУ ЧОЛОВІКА З МАМОЮ. У ЦЕЙ ВЕЧІР У МЕНЕ ВІДКРИЛИСЯ ОЧІ, АЛЕ БУЛО ЗАНАДТО ПІЗНО
Коли свекра не стало, я пошкодувала свою свекруху і запропонувала їй жити у нас. Мій чоловік різко почав змінюватися. Одного разу я мимоволі підслухала розмову чоловіка з мамою. У цей вечір у мене відкрилися очі, але було занадто пізно.
Раніше ми зі свекрухою жили в різних містах і бачилися кілька разів на рік на свята і дні народження.
Я завжди до неї добре ставилася: в наші нечасті зустрічі вона здавалася приємною, розважливою і дуже доброзичливою.
Тому після того, як не стало свекра, і у неї з’явилися вікові проблеми, я не замислюючись запропонувала перебратися до нас. На той час ми побудували великий заміський будинок, а дорослий син поїхав на стажування в Німеччину.
Якби я знала, до чого приведе моє співчуття! Мила і на вигляд інтелігентна старенька опинилася вмілою інтриганкою і маніпулятором.
Десь через два місяці після приїзду «мами» стало помітно, що чоловік змінився. Він почав чіплятися до дрібниць, критикувати те, як я готую, дорікати в зайвих витратах. Говорив, що я погана господиня, купую шкідливі продукти, не слідкую за домом.
Хоча раніше такого не було. Потім чоловік почав відмовляти мені у допомозі по господарству, мовляв, не чоловіча це справа. І чим більше проходило часу, тим категоричнішиим він ставав.
Одного разу я мимоволі підслухала розмову чоловіка з мамою. І зрозуміла причину настільки разючих змін: під час бесіди свекруха нещадно мене критикувала.
Вона перераховувала всі мої правдиві і вигадані недоліки, говорила, що я сиджу у нього на голові і, звичайно ж, шкодувала «свого хлопчика».
У цей вечір у мене відкрилися очі, але, на жаль, було занадто пізно.
Ситуація загострювалася з кожним днем. Чоловік відмовився від моєї їжі, і тепер на кухні орудувала свекруха. Всі вихідні він працював її особистим шофером: возив по магазинах і базарах.
Чи потрібно говорити, що управління нашим сімейним бюджетом він теж довірив їй!
Я, як могла, намагалася виправити ситуацію, але всі спроби оберталися суперечками: свекруха хапалася за сеpце і ковтала пігулки, а чоловік починав розмову на підвищених тонах, або ж і зовсім мене не чув.
Тепер я живу в нашій крихітній міській квартирі і готуюся до розлучення. За два роки ми з чоловіком стали зовсім чужими людьми, двадцять років щасливого сімейного життя перекреслені одним махом.
Тому хочу всіх застерегти: не повторюйте моїх помилок! Не пускайте нікого в свій будинок, тримайте людей, на відстані! Чим далі, тим краще! Хіба не так?
Фото ілюстративне, з відкритих джерел