– МАМО, ПРИВІТ. РОЗМІНУ НЕ БУДЕ. МИ ЗАЛИШАЄМОСЯ В НАШІЙ КВАРТИРІ. Я ПОДУМАВ І ВИРІШИВ: КРАЩЕ МАТИ СПІВВЛАСНИКОМ НЕРУХОМОСТІ МАМУ, А НЕ ДРУЖИНУ. МОЯ НЕВІСТКА ХОТІЛА ПРОДАТИ НАШУ КВАРТИРУ, ЩОБ КУПИТИ НОВУ, СПІЛЬНУ, АЛЕ Я ЦЬОГО НЕ ДОЗВОЛИЛА
Хитра невістка. – Я Вам ще раз повторюю: народжувати в чужій квартирі не буду!
– Так чому в чужій? Половина Ігорю належить, живете ви удвох, без мене. Моя половина потім вам залишиться.
– Так не хочу! Вибачте, я піду ляжу.
Галина Романівна провела поглядом Софію і зітхнула:
– Ну до чого уперта!
– Мамо, ну як? Поговорили? – з кухні вийшов Ігор, витираючи руки об фартух.
– Поговорили. Каже, раз немає у неї ні кола, ні двора, то і дитині поки в її житті немає місця.
Синку, нарозум дружину: а якщо потім не зможе? Що за дурість: «Не хочу народжувати в чужій квартирі»?
– Як її напоумити? Я вже змучився пояснювати, що мільйони жінок народжують на території чоловіків, і нічого. Вона боїться, що ти сюди жити переїдеш.
– Синку, Ви живете удвох, в квартирі три кімнати! Навіть якщо і переїду, півтори з них – твої! Живіть на здоров’я. Ой, піду я. Ви за свою половину заплатили? Мені платіжку треба.
– На тумбочці лежить. Ми за капремонт в цьому місяці віддали, наступний – твій.
– Добре. Все я пішла.
***
– Мамо, привіт. Ну все, ми вирішили: будемо іпотеку брати. Ти не проти, якщо ми квартиру здамо, щоб простіше було? Буде у тебе онук чи внучка!
– А що, в житлоплощі, що належить банку, Софія народжувати згодна?
– Не починай! Що з орендою?
– Здавайте свою кімнату, якщо хочете.
– Мамо, так за всю квартиру більше грошей буде! Якраз на щомісячний платіж за двушку вистачить. На перший внесок машину продамо.
– А якщо мене чоловік вижене?
– Леонід Максимович? Тебе вижене? Не сміши: він душі в тобі не чує. Якщо що, до нас поїдеш, виділимо тобі кімнату, будеш з онуком жити. Ну що, ти згодна?
– Цікава у твоїй Софії логіка: в трійці, куди я можу повернутися, вона народжувати не хоче, а в двокімнатній квартирі мені цілу половину дитячої виділити готова. Гришо, ти мене вибач, але я не хочу, щоб в моїй кімнаті жили сторонні люди.
– Мамо, це на час. Соня народить, з декрету вийде, на роботу влаштується, фінансово легше буде. Тоді і квартирантів з твоєї кімнати виселимо. Ти теж виграєш: не треба буде комуналку оплачувати, все на квартирантах буде.
Є ще один варіант: можна розміняти квартиру. Ми купимо тобі однушку, інше нам. Далі – за первісним планом: твою однушку здавати будемо і іпотеку платити за нашу квартиру.
– Які ви обоє розумні, я дивуюся! Знаєш, Гришо, Софія права: не треба народжувати на чужій території. Нехай вона спочатку на роботу влаштується, щоб не розраховувати на гроші від здачі чужої нерухомості. А потім і про дітей думати будете.
– Соня так і думала, що ти відмовишся нам допомагати. Готуйся до розміну.
***
– Галина Романівна, здрастуйте. Я ось на yзі сходила, 13 тижнів, з дитинкою все добре. Галина Романівна, мені Ігор сказав, що Ви не будете собі квартиру купувати після розміну, а гроші візьмете. Може, Ви нам в борг дасте, щоб ми іпотеку не брали? Ми тоді трикімнатну купимо! А гроші повернемо, з часом.
– Здрастуй, Софія. Без проблем. Угода з продажу троячки відбудеться, з’їздимо до нотаріуси, напишіть мені по розписці і купуйте квартиру.
– Розписка? Навіщо?
– Щоб я була впевнена, що отримаю свої гроші назад. Зауваж: на відміну від банку, я не вимагаю довести платоспроможність. Розписка – проста формальність, так би мовити, демонстрація відсутності злого наміру. Ви ж мені все повернете? Значить, нічим не ризикуєте.
– Ми подумаємо. – холодно відповіла Софія і попрощалася.
– Яка розумна дівчинка! – здивувалася Галина Романівна.
– Мамо, ти в своєму розумі? Які розписки? Чому дві? Давай я напишу відразу на всю суму?
– Ігор, що не розраховую, що ти мене зрозумієш, але спробую пояснити: квартира, яку ви купите, буде вашим спільним майном. При розлученні Соні належатиме половина. Якщо розписку напишеш тільки ти, то залишишся з половиною квартири і боргом переді мною. Якщо ти думаєш, що я прощу тобі борг і спущу з рук те, що ти залишив мене без житла – ти помиляєшся. Я б воліла, щоб половина купується вами квартири була оформлена на мене, поки ви не повернете гроші. А раз з моїми грошима ви будете брати троячку, то розклад такий: була у мене половина троячки, тепер стане ця половина Софії. Ти нічого не втрачаєш: як був власником півтора кімнат, так і залишишся. А у мене, замість моєї нерухомості, буде тільки твоя розписка. Це чесно по відношенню до мене?
– З цього ракурсу я на ситуацію не дивився.
– У вас же вистачить на однушку? Беріть, на перших порах. Потім розширити.
– Розберемося, мамо. Бувай.
– Бувай, синку.
***
– Мамо, привіт. Розміну не буде. Ми залишаємося в нашій квартирі.
– А що так?
– Я подумав і вирішив: краще мати співвласником нерухомості маму, а не дружину. Ти ж зі мною не розлучишся?
– Ні звичайно. – розсміялася Галина Романівна. – Як Софія відреагувала?
– Не дуже радісно. Але рішення ми знайшли: беремо однушку в іпотеку. Як виплатимо, вона Соні залишиться. Здавати її будемо, додавати і віддавати банку. Так що Соня на вулиці не залишиться.
– Відразу б так. А то понавигадували митних схем.
– Ми стать дитини дізналися, платно на yзі сходили. Дівчинка буде! А ти станеш бабусею внучки!
– Чудово! Головне, щоб здорова народилася. Синку, мені працювати треба. Успіхів!
– Бувай, мам!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.