Разом зі своїм чоловіком я прожила у шлюбі лише десь 5 років. За цей час він пропрацював десь можливо років 2. Весь інший час він робив вигляд, що шукає хорошу роботу з гарною зарплатою. Йому було не під силу підлаштовуватися під начальство, тому він шукав відразу посаду керівника. Але беручи до уваги, що досвіду подібної роботи у нього було всього взагалі пару місяців, то і результат цих пошуків був відповідним, навіть говорити про це не хочеться. Але найгірше, що я бачила, що чоловік дуже добре звик цим користуватися, і без роботи йому жилося досить таки комфортно та добре.

На мої пояснення і прохання з пошуку роботи він реагував байдуже. Його зовсім не хвилювало те, що я утримую нас обох з останніх сил, сама працюю з ранку до ночі, та ще й його матері намагаюся допомогти по-людськи. Так мало того, я ще мала вислуховувати, які всі навколо погані люди і не розуміють, якого співробітника в його особі вони втрачають.

Я мовчала на все це досить довгий час. Навіщо мовчала і що чекала? Сама собі навіть не можу відповісти на це питання, чесно кажучи. Але факт є фактом. Через два роки постійних пошуків моє терпіння все-таки закінчилося. Це ще спасибі, що дітей у нас не було, адже тоді взагалі б навіть не знала, що мені робити. А то було б ще важче приймати якесь серйозне рішення. У підсумку, я подала на розлучення і поставила колишнього чоловіка перед фактом. Благо, що квартира мені дісталася раніше мого заміжжя, тому мій нещасливий чоловік не мав до неї жодного відношення. Він навіть жодної копійки примудрився не заплатити за весь час проживання в ній. Ось так треба вміти!

Я дала чоловікові 2 дні, щоб він зібрав всі свої речі, а сама на цей час поїхала в гості до своєї подруги. Коли повернулася, в квартирі вже нікого не було. Яке ж це щастя бути вдома бути одній. Не чути цього постійного ниття з приводу і без приводу. Тепер мені стало легше дихати. З цієї хвилини і почалося моє нове життя.

Склалося у мене все добре. Я зустріла прекрасного чоловіка, на якого я можу покластися, мені не потрібно працювати одній з ранку до вечора, а вдома весь час проводити на кухні, або з ганчіркою у руках, навіть подяки за це не отримуючи. Він мене цінує як жінку, підтримує та допомагає в усьому. Я не знаю, чи ви мене зрозумієте, але мені дійсно стало жити легше. Ми поки ще не одружені, але це все відбудеться в найближчому майбутньому.

Днями випадково зустріла свою колишню свекруху. Вона була дуже здивована тим, що я продовжую проживати в цьому місті. З її слів я зрозуміла, що син її не зміг набратися сміливості і розповісти їй справжню причину нашого розлучення, що сам він у всьому таки винен. Щоб себе виставити добрим чоловіком, він придумав казку про те, що його кинула, адже знайшла собі іншого і поїхала з ним з міста, а він виявився зрадженим і нікому не потрібним.

Я не стала її засмучувати. Їй і так важко живеться з таким сином. Як з’ясувалося, він так і не працює. Хоча пройшло вже близько двох років після нашого розлучення. Я не розумію, як можна бути такою людиною, вже в дорослому віці. І куди тільки мої очі дивилися, коли я заміж за нього виходила, навть не знаю про що я думала тоді і на що надіялася!

Після розмови зі свекрухою на душі залишився неприємний осад. Ну як можна чоловікові бути настільки безвідповідальним та безсовісним? Бідна його мати! Отримати на старості років таку «підтримку»! Ворогові такого не побажаєш!

У мене вже декілька днів з голови не виходить моя колишня свекруха. Адже вона залишилася практично без засобів до існування, хіба однієї пенсії вистачить на двох дорослих людей? Думала відновити їй допомогу, як раніше, адже я дуже допомагала їй: купувала продукти, віддавала свій одяг та взуття. А потім зрозуміла, що цей нероба все одно забере у своєї мами ці гроші. І як тепер бути? Я маю можливість їй допомогти, але не знаю чи це потрібно робити. не знаю, чи роблю правильно.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

Джерело