Ми з дружиною доволі забезпечені, але вже немолоді люди. Живемо у власному великому будинку, який я колись збудував. Маємо город, автомобіль. Тепер ми подумали, що варто переписати це все на дітей.

Їх у нас двоє – дорослі син і донька, в яких вже давно є власні сім’ї. Син колись допомагав мені будувати цей будинок, не грошима, а так – щось привезти, подати, майстрам допомогти. А донька перший час з нами тут жила, поки заміж не вийшла. От тепер кожен з них вважає, що наш будинок належить саме йому. А коли ми сказали, що вирішили ділити все між ними порівну, вони обурилися.

Ніколи я не міг подумати, що нам з дружиною доведеться умовляти своїх же дітей взяти наш спадок. Справа в тому, що ми виховали їх надто впертими і такими людьми, які завжди хочуть більше, ніж у них є. Я не хочу сказати, що це погано. Адже таким чином їх характер дозволяє їм домагатися набагато більшого, ніж вони мають зараз.

Проте, у них є практично все і саме тому вони відмовляють від нашої з матір’ю спадщини. Суть непорозуміння полягає в тому, що жоден з них не здатний прийняти той факт, що йому відійде тільки 50% від спадщини. Вони обоє хочуть більше цієї частки, але у мене не виходить їм пояснити, що на двох справедливо саме таке співвідношення. Кожен намагається навести аргументи на користь того, щоб ми переписали на нього більше 50%.

І хоча я завжди заохочував їх тягу отримати в житті більше, зараз я змушений визнати, що це не найкраща якість, яке може бути у людини. Адже навіть при наявності всього в житті вони все одно намагаються один з одним конкурувати і забрати більший «шматок», ніж їм потрібен насправді.

Дивлячись на них, я частенько згадую себе з братом і мені важко уявити як ми ділимо з ним майно наших батьків подібним чином. По-перше, у нас не було таких грошей і наші з ним стартові умови були набагато гіршими, ніж у них. А по-друге, ми б ніколи не стали сваритися один з одним через гроші. Напевно, наше покоління більше розуміє, наскільки важливою є сім’я і родинні стосунки.

Звичайно, говорити їм це прямо неправильно, тому що це останнє чого б я хотів для них. Я розумію, що вони цього не розуміють, тому що у нас різний життєвий досвід, але ж вони можуть хоча б постаратися. Не всі в житті впирається в гроші. Завжди повинні бути ще якісь орієнтири.

Мене підтримує навіть моя дружина, хоча у нас завжди були різні погляди на виховання дітей. Але ж вона теж розуміє, що так поводитися неправильно. Часом вона жартома каже, що нам просто потрібно переписати наш спадок на благодійність, тим самим заспокоївши їх. І подібні ідеї мені не завжди здаються смішними. Адже якщо подивитися на ситуацію об’єктивно, то це єдиний шанс їх вгамувати. Інакше вони просто не розуміють.

Якби зараз був живий мій батько, то він би вмить придумав рішення наших проблем і навіть не став би довго думати над нею. Нам же доводиться миритися зі своєю любов’ю до них і безглуздими спробами їх суперництва. Ми досі не оформили документи, бо не знаємо, що нам робити. Якщо ми зараз оформимо спадщину порівну між дітьми, то після того, як нас не стане, вони затягають один одного по судах. А я хочу, щоб діти жили в мирі. Як мені цього досягнути?

Фото ілюстративне – gohome.

Джерело