Мені 29 років, і я досі самотня. Незважаючи на привабливу зовнішність, з чоловіками мені не щастить. Навіть якщо починаються стосунки, то тривають вони недовго: хлопці йдуть від мене за своєю ініціативою.

Я стежу за фігурою, веду здоровий спосіб життя, доглядаю за обличчям і волоссям, завжди виглядаю охайно, маю багато захоплень, і можу підтримати розмову на будь-яку тему. Однак сучасним чоловікам, як виявилося, цього мало: всі, з ким я починаю спілкуватися, розпитують мене про роботу, і коли дізнаються, що у мене її немає – дорікають в тому, що я не кар’єристка, і що я нібито зовсім не думаю про своє майбутнє.

Останній мій хлопець намагався підштовхнути мене до рівноправності, і постійно пиляв через те, що я не прагну заробляти гроші для нашого з ним спільного бюджету. У якийсь момент я не витримала цих причіпок, і вирішила, що буду шукати того, хто зможе мене забезпечувати, і кому не буде діла до того, працюю я чи ні. Але де такого знайти?

Виявилося, що практично всі сучасні чоловіки однакові: відразу запитують мене про те, ким я працюю. Коли відповідаю, що в даний момент я безробітна, або що перебиваюся тимчасовими підробітками, то починаються питання: «А на що ти живеш? Хто тебе забезпечує? У тебе є пасивний дохід?». Коли кажу, що живу на відкладені гроші, які встигла заощадити на останній своїй роботі, то мене починають питати: «А на що ти будеш жити, коли вони закінчаться?»…

При чому, якщо я починаю задавати у відповідь такі ж безтактні питання, то найчастіше мені відповідають грубістю. Мені завжди здавалося, що кар’єризм для жінки – це не головне, що важливі інші якості… А чоловіки сподіваються, що якщо у нас колись складуться стосунки, то я забезпечуватиму нашу сім’ю?

Прикро, що всі мої подружки (навіть ті, які так собі), у яких є стабільний заробіток, перебувають у серйозних стосунках або вже давно вийшли заміж, а я досі одна… Я визнаю той факт, що я лінива, і що навряд чи колись зможу працювати тривалий час на одному місці (хіба що в тому випадку, якщо мені дуже сподобається колектив і обов’язки, але такого місця я поки не знаходила).

Мене виховали в традиційних цінностях: чоловік повинен бути годувальником, а дружина – берегинею вогнища. Я не збираюся працювати нарівні з чоловіком, і не хочу потім тягнути на собі забезпечення нашої сім’ї… Звичайно, час від часу мені доводиться підробляти, щоб на щось жити, але вважаю, що це моя особиста справа, і ніхто з хлопців не має права мене про це питати. Яке їм взагалі діло до того, працюю я чи ні?

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!