Він зайшов до неї в кабінет ввечері, пізно, коли на роботі вже нікого не залишилося. Минуло три дні, як одружений чоловік зізнався Марії у коханні. Його дружини Марія не бачила жодного разу. Сьогодні вона збирається на роботу і має йому все сказати, вона вже вирішила.

Минуло три дні, з тих пір як він зізнався Марії у коханні. Три дні очікування. За матеріалами

Замість душі у неї було якесь місиво, сповнене осколками почуттів і сумнівів. Кожна думка – про нього. Кожен рух – до нього.

Вона вирішила, що ніколи не дозволить собі покохати чужого чоловіка. Запізніле рішення. Адже вона вже покохала! Залишалося тільки одне – розлюбити.

Вранці вона йшла на роботу, де (точно знала) зустріне його, з твердим наміром сказати «ні».

Він зайшов до неї в кабінет ввечері, пізно, коли на роботі вже нікого не залишилося. Нестерпно дивитися на нього! Чужий чоловік, який не може належати їй. За визначенням. Тому що так склалося. Тому що не можна.

Поруч нікого нікого. За вікном уже темно. І вони одні. На всьому білому світі. Він підійшов до неї близько-близько. Вона вчепилася руками в стіл – побіліли кісточки пальців. Він поцілував її, легко, ніжно, ледь торкаючись губaми. І всі баp’єри, які вона вибудовувала всередині себе, впали.

Вона повільно доторкнулася до його обличчя. “Мій! А решта все – неважливо.” Одні на всьому білому світі. Їх душі разом. А серця стукали в унісон: «Я люблю тебе”.

Потім вони йшли додому. Хурделиця. Ця заметіль була прекрасна. Пориви вітру. Величезні сніжинки. Їх волосся – біле від снігу. Вони не помічали нічого. Просто трималися за руки. І були щасливі.

У цієї історії був дуже поганий кінець.

Олена Атай

Фото ілюстративне, з вільних джерел.