Непримітна дівчина стала найлюбимішою. – Сергію, коли одружуєшся? – запитав Віктор – сусід з нижнього поверху. – Тобі вже років тридцять напевно? За матеріалами

– Так, дядь Віть, за тридцятник вже, – посміхнувшись, відповів Сергій.

– А хоча … – Віктор махнув рукою, – ну їх цих жінок, одна морока з ними, ходи холостим.

Сергій був одружений, і розлучився три роки тому. Завжди вважав, що дружина буде одна і назавжди. Вірною буде. А потім, коли розлучилися, думав, що це через його роботу, на яку він їхав на 2-3 місяці.

І поки він був на заробітках, вона знайшла йому заміну. І після цього ніяких перспектив з приводу одруження ніколи не будував і надій нікому не подавав. Він приїжджав, і жінки знаходилися самі собою, виявлялися якісь телефони, зав’язувалися нові знайомства.

Всі відносини тривали недовго, як йому здавалося, легко, без душевних мук і докорів сумління. Залишалися номера телефонів, з кимось розмовляв, хтось губився з уваги або він зникав, викреслюючи номер. І тільки Ленці – цій невисокій тихоні він не залишив номер телефону. Але ж вона не питала. Чому, так і сам не розумів, та й не хотів розуміти. Поїхав незабаром і забув про всіх.

***

В черговий свій приїзд зайшов на сайт і побачив її, – Оксану. При першій же зустрічі здалася йому якоюсь вітряною, – можливо, через мініатюрну фігурку, світле волосся і відкритий погляд.

Він з першої зустрічі знав, що одружується з нею. Він перевіз її в свою невелику квартиру, і вперше в житті не хотілося їхати з дому. Оксана горнулася до нього, поклавши голову на плече, і, посміхалася, закриваючи очі.

– Залишаєшся господинею, – збираючись на роботу, говорив Сергій, – кілька місяців і я знову вдома.

– А ти завжди будеш так працювати? – запитала Оксана, торкнувшись руки.

– Взагалі-то я звик, та й гроші хороші платять, ти теж звикнеш.

Не було дня, щоб він не думав про неї, рахував години, коли почує її голос не по телефону, а коли вона буде поруч. Серцю було тісно в гpудях від надлишку почуттів, коли він їхав з аеропорту на таксі. Та ж посмішка, ті ж ніжні дотики, – поруч з ним його Оксана.

Десь через тиждень він наткнувся на її переписку, – дурне дівчисько – вона ще не навчилася «замітати» за собою сліди. Сергій довго сидів перед монітором, намагаючись переконати себе, що це випадковість або помилка.

Грюкнули двері. Оксана увійшла з тією ж милою посмішкою, яку він бачив кожен день на її прекрасному обличчі.

– Ти листуєшся з чоловіками? – відчуженим голосом запитав Сергій.

Оксана «сховала» посмішку, відразу зрозумівши, що сталося, і спокійно відповіла: – Так, я листуюся.

– Навіть пояснень не буде? – також відчужено запитав Сергій. – Навіщо це тобі? Ти шукала мені заміну?

Вона сіла в крісло, поклавши ногу на ногу і, посміхнувшись, подивилася на Сергія: – Є й інші чоловіки, більш заможні. Вибач, але я гідна кращого.

Сергій встав, стукнув кулаком по дверях, сказавши тільки:

– Забирайся.

Він потім часто думав про те, що це якась кара йому за ті швидкоплинні зустрічі, за ті різкі обривання відносин. «Треба ж було з стількох дівчат вибрати саме її! – думав Сергій, копаючись в собі і в своїх почуттях. «Кажуть, снаряд в одну і ту ж воронку не потрапляє, – помиляються, – ще як потрапляє».

***

В останні дні відпочинку він не знав, куди себе подіти, тиняючись з кутка в куток по спорожнілій квартирі.

– Сергію, привіт! – зрадів Віктор сусідові. – Одружився чи що?

– Ні, дядь Віть, передумав одружуватися, – похмуро відповів Сергій.

– Та ну! Ти ніби з цією світленькою, вона ж у тебе живе.

– Уже не живе.

– Ось я й не знав!

– Чого не знав?

– Та ти розумієш, яке діло, – Віктор задумався, як би краще піднести новину, – питала тут тебе жінка одна, ну дівчина чи що. Невисока така, скромна. Питала, чи приїхав ти додому. А я знаю, що у тебе там дівчина вдома, сказав їй, що поїхав ти аж на півроку, – от не знаю, повірила вона чи ні. Я ж не знав, що ти вже знову один.

– А звати її як? – запитав Сергій.

– Навіть не спитав, і вона не сказала, засумувала відразу і пішла. Вибач, що не спитав ім’я її.

– Гаразд, дядь Віть, подумаєш, хіба мало хто мене питав.

Сергій збіг униз, вирішивши відвідати матір. По дорозі все ж згадав розмову з сусідом. Найскромнішою, майже непомітною на його пам’яті була Лена, якій він так і не залишив номер телефону.

Він добре пам’ятав, що Ленці він подобався, що вона постійно хотіла сказати щось важливе, але так і не зважилася. І в голову Сергію прийшла шалена думка: «Бог трійцю любить», – подумав він, – нехай ще і з нею такий же номер вийде, тоді точно буду знати: щось в моєму житті не так.

Він став переглядати всі номери в телефоні, сподіваючись, що все-таки на автоматі вписав її номер. Так і є! Ось вона Олена Прекрасна, – саме так він назвав її при першій зустрічі.

***

Вони зустрілися в сквері, він тримав у руках букет квітів, побачивши, як поспішала вона до нього на побачення, – вже по її погляду і її ході було помітно, як радіє вона їх зустрічі.

– Ну, що дочекалася мене? – запитав Сергій, намагаючись зам’яти легке збентеження. – Виходь за мене! – сказав він раптом відразу, з розмаху.

Вона розгублено дивилася на нього, поправляючи волосся від хвилювання.

– Ну чого ти? Чи не рада, чи що? Ось він я, готовий одружитися.

– Красиві квіти, – сказала Олена і повернула їх Сергію. Відійшла на крок назад: – Не ходи за мною. І не дзвони мені! – майже презирливо сказала Олена.

Він стояв приголомшений різкою відмовою, потім сів на лавку, усвідомивши, нарешті, що сталося.

Тільки зараз він зрозумів, що не пропозицію їй зробив, а послугу. Півроку минуло, а вона пам’ятала про нього, чекала його дзвінка, навіть приходила до його дому, але не зважилася увійти в квартиру.

– Дядьку Віть, як думаєш, чим дівчину можна підкорити?

– Ну, ти запитав, це вам молодим зараз видніше.

– А якщо сюрприз зробити? Наприклад, на повітряній кулі запросити політати? Або в ресторан шикарний зводити?

Віктор потер лоб, задумавшись: – Може для початку поговорити з нею?

Сергій розсміявся: – Дядьку Віть, а ти маєш рацію, звичайно, поговорити, – аби захотіла зі мною розмовляти.

Він подумав, що цього разу йому буде нелегко «завоювати» цю невисоку, спокійну дівчину з характером. Але це того варто, адже він, дійсно, захотів з нею одружитися, – по справжньому, на все життя.

***

Через три місяці, коли сонячного ранку вони ще ніжилися в ліжку, Сергій, обнявши Олену, раптом запитав: – Я все хотів дізнатися, чому ти з колишнім розлучилася, адже ти ж заміжня була до мене.

– Він поїхав у відрядження і зустрів там іншу дівчину, – просто і вже зовсім безболісно сказала вона.

– Значить ми ще й друзі по нещастю, – сказав він, ще міцніше обнявши її, – хоча ні, тепер уже друзі по щастю. І ти моя улюблена Леночка.

– Скажи ще раз, – попросила вона.

– Моя улюблена Леночка, – повторив він, розуміючи, що поруч його єдина. І що вона колись пережила те ж саме, як і він з першою дружиною, а потім з Оксаною, – зрада. І він розумів її в цю мить як нікого на світі. І найбільше не хотів ніколи ні в якому разі заподіяти їй біль.

Автор Тетяна Вікторова.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.