Покупки для подруги нас посварили. За сімейними обставинами в грудні мені потрібно було з’їздити на кілька тижнів в Київ. За матеріалами

Моя подруга-однокурсниця, дізнавшись, що я їду в столицю (ми живемо в невеликому провінційному містечку), попросила мене купити їй цілу купу речей собі на весілля, на той момент вона була заручена і збиралася незабаром заміж.

Грошей у неї тоді в наявності не виявилося і послалася на те, що підготовка до весілля вимагає великих фінансових витрат і зараз вона мені гроші дати не може.

Пообіцяла, що віддасть по приїзду. У мене були гроші свої і мамині (у мами зайняла). Погодилася допомогти людині і купити її «забаганки» на свої кошти.

У Києві купила майже все, що було замовлено моєю «подругою», і взуття, і тканини і все-все-все для приданого.

Приїхавши в своє місто, вже вдома, склала все в більшу сумку і повезла їх однокурсниці, радіючи, що так вдало змогла виконати всі її замовлення, за якими моталася по всій столиці.

Але вона, як побачила цю сумку, відкрила її і давай ритися в ній, крутити-вертіти все куплене. А я вже папірець з цінами і загальним підсумком їй подаю.

Такого повороту вона не очікувала. Вона мені (з роздратуванням заявила) – «Я що, навіть не можу приміряти, чи що?»

Мені довелося сказати, що я купувала не на свої гроші, міряти буде після того, як я піду.

З ображеним виглядом віддала мені частину грошей, інші мовляв, трохи пізніше, зараз немає. Але як розумієте, гроші вона мені так і не віддала, я з мамою сама розрахувалася.

Відносини після цього випадку, зійшли нанівець-з такою нахабною особою ​​спілкуватися більше мені не хотілося. Навіть на весілля я до неї не піду.

Схоже, вона розраховувала, що покупки їй дістануться від мене безкоштовно, мабуть, в якості подарунків на весілля. А я взяла і рахунок їй пред’явила.

Але на жаль, я зі звичайної сім’ї і не можу розпорошуватися настільки великими фінансовими витратами, навіть для подруги.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.