Син, про якого не знав. О дев’ятій годині ранку у квартиру Валерія пролунав дзвінок. За матеріалами

Йде до дверей. Відкриває. На порозі – дівчина з дитиною на руках.

– Здрастуй, – несміливо, ледь чутно каже вона, – пам’ятаєш мене?

– Вітання. Звичайно, – відповідає він, силкуючись згадати хто це взагалі.

Дівчина симпатична, мила, тому не зачинив двері. Стоїть, посміхається, а посмішка у неї – чудо.

– Нам потрібно поговорити.

– Давай не сьогодні, – згадавши, що не один, відмовляється Валера.

– Потім ніяк. Ти можеш потримати дитину? Я зараз.

Простягає немовля.

– Гаразд, – погоджується він і бере його, той солодко спить, – який крихітний.

– Ага. Ти – тато. Ну все. До зустрічі.

– Стривай Це наш малюк? Ти впевнена?

– Так. Йому потрібен тато, – відповіла вона, залишила сумку з речами і пішла, швиденько спускаючись сходами.

Валерка стоїть на сходовій клітці, притискаючи дитину до себе, кличе її, але без толку. Малюк розплакався. Спробував заспокоїти. Зайшов усередину, заколисуючи немовля і перемелюючи подію, яка щойно відбулася.

Він нарешті згадав дівчину, і згадав, що в них була всього одна ніч.

– Чия дитина? – позіхаючи вимовила дівчина, розбуджена плачем дитини.

– Моя, напевно.

– Ти одружений?

– Ні. Це якесь непорозуміння.

Дівчина швидко встала з ліжка, одяглася і пішла. Даремно Валера хотів її зупинити. Вона тільки налякала дитя своїми криками і невдоволенням. Ще й дверима грюкнула наостанок. Малюк знову розплакався. Сяк-так заспокоїв. Спить. Почав обмірковувати варіанти, але на розум нічого не приходить.

Та й просити про допомоги нема в кого – всі роз’їхалися, літо. Відшукати маму дитини не реально, бо нічого про неї не знає. Покопався в речах, залишених матусею, знайшов записку. У ній прочитав, що дитину звати Діма, і що він залишається з ним надовго, а наскільки невідомо.

За місяць Валерій став справжнім батьком. Всюди з Дмитриком. Помітив, що одиноким батьком бути не так уже й погано – є плюси.

***

Час близько дев’ятої вечора. Поклав Дімку. Дзвінок. Відкриває, а на порозі зникла мама.

– Я за дитиною.

– Я вже вирішив, що ти відмовилася від малюка. Місяць тебе не було, якщо не більше. Де пропадала?

– Думала.

– І що надумала?

– Хочу, щоб ми були разом.

– Думаєш у нас вийде?

– Давай хоча б спробуємо.

… І вони спробували. Досі разом.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.