В свої 30 років Анна ще жодного разу не була заміжньою, дітей не мала. Зате мала хорошу машину і квартиру, яку заробила на превелику силу. В особистому житті все якось не складалося. Дівчина не вірила розлученим чоловікам, а таких, які ще не були одружені, серед її ровесників не було.

На роботі весь колектив знав про принципи своєї молодої начальниці. Всі мовчки шкодували її і пророкували Анні самотню старість. Але доля жінки склалася досить непередбачувано.

Новий заступник Анни, Андрій, приїхав з іншого міста. Видний такий, красивий чоловік. Він сподобався не тільки всій жіночої частині колективу, а й самій Анні зокрема.

Найбільше Анна хвилювалася, щоб її заступник раніше ніколи не був одружений, бо ж у неї принцип – не зв’язуватися з розлученими. Так думала дівчина, але все не знаходила вільного часу, щоб спуститися до відділу кадрів і подивитися особиста справа нового працівника. Зате сам Андрій часу дарма не втрачав. Влаштувавшись на робочому місці, він почав приділяти знаки уваги Анні Дмитрівні і вже через тиждень запросив її на побачення в ресторан.

Подружившись і з іншими працівниками свого відділу, Андрій встиг дізнатися переваги начальниці в кольорах, їжі, і про те, що вона не розглядає чоловічі кандидатури з сумним досвідом в сімейному житті. Андрій був колись одружений, але овдовів кілька років назад, тому вирішив приховати факт наявності штампа в паспорті.

Анна швидко закохалася в Андрія. Вже через кілька місяців зустрічей коханий зробив їй пропозицію.

Вони вже мали йти в РАЦС подавати заяву, як Андрій раптом виявив, що втратив барсетку з документами, потрібно було терміново відновлювати паспорт. Насправді ж, чоловік побоявся, що наречена побачить штамп про шлюб і запис про те, що у нього є дитина. Через два тижні «чистий» паспорт був готовий, і Анна з Андрієм все ж подали заяву.

Весілля була красивим, а медовий місяць молодята провели на екзотичних островах. Задоволені і щасливі Анна і Андрій вийшли на роботу. У той день, коли пролунав цей дивний дзвінок в кабінеті Анни Дмитрівни, Андрій залишив свій телефон вдома.

– Скажіть, а Андрій Степанович тут працює? – запитав незнайомий голос.

– Так. Тільки зараз його немає на місці, від’їхав з виробничих питань. А що ви хотіли?

– Передайте йому наші співчуття, його матері щойно не стало і його неповнолітня дочка, яка жила з нею, тепер залишилася без піклування дорослих. Ви не могли б передати Андрію Степановичу, що він повинен терміново приїхати за нею?

– Це якась помилка, у мого чоловіка немає дітей! – розгублено відповіла Анна, але на тому кінці дроту вже поклали слухавку.

Роз’яснень Анні довелося чекати довго, Андрій повернувся на роботу тільки до кінця робочого дня.

– Навіщо ти мене обманював? Ти був одружений і у тебе є дочка!

Андрій не став з’ясовувати, яким чином дружина дізналася про все це.

– Я дуже боявся втратити тебе… Пробач, кохана… Моєї дружини не стало, коли Віка була зовсім маленькою. Моя мама допомагала мені ростити її. Вона ж і вмовила мене залишити дочку з нею, коли мене перевели сюди. Я планував забрати її незабаром, але зустрів тебе і полюбив. Я дуже сподівався, що з часом все вирішиться як щось само собою…

Анні стало шкода і Андрія, і його маленьку дочку… Вона чітко дала зрозуміти, що пробачила коханого, бо сказала негайно їхати по донечку. Подружжя поїхало до рідного міста Андрія провести його маму в останню путь і забирати п’ятирічну Віку.

Тепер вся ця велика сім’я живе разом. Анна дуже рада, що у неї є дочка, а незабаром чекає ще й появу сина.

Фото ілюстративне – rainbow-abs.

Джерело