У суботу мені зателефонувала свекруха. Вона плакала, просила, щоб я приїхала за кермом свого автомобіля. Я була вражена, ми з нею спілкувалися рідко, вона мене не любила. Коли я приїхала, вона розповіла, що їй зраджує свекор і попросила про допомогу. Того вечора мені було дуже шкода свекруху і ми вирішили вивести свекра на чисту воду.

– Марино, мені потрібна твоя допомога. За матеріалами

Вперше за 2 роки мого заміжжя, тон свекрухи, в розмові зі мною, був таким, що вона мене щось просто просить, а не наказує. Не є гнівним, злим, роздратованим. І що їй могло від мене знадобитися – я дивувалася.

– Давай зустрінемося в кафе недалеко від мого будинку. Марино, ти тільки будь за кермом, добре?

Почувши цю фразу, все відразу стало на свої місця. Свекрусі потрібен автомобіль з особистим водієм. Чоловік відпочиває, у його найкращого друга скоро весілля, так що водій з нього ніякий.

– Марино, ти приїдеш? Це дуже важливо. Будь ласка!

Будь ласка, з її вуст і на свою адресу, я теж чула вперше. І розігралася банальна цікавість. Що ж такого могло статися у свекрухи, що вона звернулася за допомогою до жадібної-гулящої-невдячної невістки?

– Добре, я скоро під’їду, – пообіцяла я.

– Дякую, Марино.

Я удостоїлася «дякую»? Гаразд, подивимося, що ж їй знадобилося. Через пару хвилин після дзвінка прийшло повідомлення – «накинь непримітний плащ».

Я під’їхала до кафе через пів години. Свекруха прошмигнула в машину і скомандувала:

– Поїхали! Ось адреса, – вона простягнула мені листочок з адресою.

Їхати треба було на околицю міста, не в самий благополучний район. Але – їй видніше. Свекруха виглядала досить дивно – окуляри на половину обличчя і пляжний капелюх з широкими полями. Вона витягла з надр своєї сумки пошарпану кепку і простягнула її мені:

– Ось, одягай.

Я оглянула смердючий шматок тканини, який колись був головним убором, і замотала головою. Чесне слово – у бомжів кепки краще виглядають.

– Треба, щоб нас не впізнали. Одягай!

– Там, на задньому сидінні кепка чоловіка лежить, давайте я краще її? – з надією запитала я.

– Добре, – царствено погодилася свекруха і зволила порозумітися.

Причина виявилася банальна. Вона підозрювала свого чоловіка у зраді. І вирішила за ним проcтежити. Адресу вона взяла з листування свекра з контактом «Діма автосервіс».

– Я теж думала, що нічого такого. Може, машину полагодити вирішив. Але навряд чи майстра по ремонту автомобілів шлють клієнтам «сумую, цілую». Сьогодні мій чоловік поїде туди, де його цілують. Спіймати хочу, на гарячому. Соромно, звичайно, до тебе звертатися. Але виносити сміття з хати не хочу. А ти, все-таки, член сім’ї, – пояснила мама чоловіка.

Прибувши на місце, ми вийшли з машини. Виглядали ми дуже колоритно і підозріло – дівчина в плащі і кепці, і жінка в солом’яному капелюшку і сонячних окулярах, хоча сонцем на вулиці і не пахло. Ми прокралися до під’їзду, вирахували, на якому поверсі потрібна квартира і озирнувшись на всі боки – чи не бачив нас хто-небудь, шмигнули в під’їзд і піднялися на шостий поверх.

Двері відчинила миловидна блондинка. І, не встигла свекруха підняти крик, як слідом вийшов чоловік. Він обняв дівчину, і ошелешено спитав:

– Ірина Антонівна? А що Ви тут робите?

– Ви мене знаєте? – запитала свекруха.

– Так, Ви якось з Олександром Петровичем до мене в сервіс приїжджали. Ви з ним, до речі, розминулися – він хвилин 15 тому пішов, гроші мені привіз за заміну зчеплення, – раптом чоловік замовк, а потім розреготався. – Ви через повідомлення? Точно через повідомлення! Я дружині писав, адресатом помилився. Ось ви жінки, народ підозрiлий!

Чоловік сміявся хвилин п’ять. У нього навіть сльози від сміху на очі навернулися. Дочекавшись, поки чоловік посміється, свекруха попросила залишити її візит в таємниці.

– Не переживайте, я нічого не скажу Олександру Петровичу.

Збентежена свекруха сіла в машину і взяла з мене обітницю мовчання. До її будинку ми їхали мовчки.

– Спасибі тобі. Якщо чесно, не думала, що ти мені допоможеш. Знаєш, у нас якось все з самого початку не так пішло. Може, ще раз спробуємо? – запропонувала вона на прощання.

Дружити зі свекрухою? Я за. А то замучила, чесне слово.

– Спробуємо, чому б і ні, – посміхнулася я у відповідь.

– Спасибі. Ти – хороша дівчинка, – посміхнулася у відповідь вона.

Ця невелика пригода нас зблизила. У нас з’явилася спільна таємниця. Сподіваюся, це стане початком налагодження відносин.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.