Я не знаю, чи зрозумієте ви мене, чи засудите, але мені потрібна ваша допомога. Це досить делікатна тема, тому що це моя дитина, хоча – вже давно доросла. Антону тридцять два роки, і ми все ще живемо разом. Для мене це починає бути проблемою.

Я розлучилася, і в основному сама виховувала сина, його батько залишив нас, коли сину було шість років. Я ніколи нікого не приводила додому, у сенсі супутника життя. Звичайно, за ці роки у мене було кілька знайомих, але це не було чимось серйозним. Я навіть не шукала більш тривалих стосунків. Ми з колишнім чоловіком досить важко жили, і мені підходило, що у мене вдома не було чоловіка.

Я добре виховала сина, не можу на нього скаржитися. Закінчив школу, а потім коледж, потім знайшов хорошу роботу. Іноді він зустрічався з дівчатами, але не довгі були ці стосунки. Я розумію, що поки він не знайде хорошу дівчину, то не злізе з моєї шиї.

Але останнім часом мене це сильно почало турбувати. Поки він був дитиною та студентом, це було щось інше. Але зараз він дорослий чоловік, і мені здається недоречним, що він все ще “Триматься спідниці мами”. У мене трикімнатна квартира, він у своїй “дитячій” кімнаті, у мене теж є свій простір, вітальня, кухня та спільна зала.

Я бачу в цьому головну проблему, і, мабуть, це моя вина, що мій син все ще поводиться вдома як дитина. Це означає, що він отримує всі послуги від мене. Ні, не скажу, що син живе зі мною безкоштовно, він щомісяця дає мені пристойну суму.

Але в іншому – покупки, їжа, прибирання, прання, це все на моїх плечах, і він сприймає це як належне. Він йде вранці на роботу, увечері повертається. Дома його вже чекає тепла вечеря, пару хвилин спілкуємось, а потім по своїх кімнатах. Він рідко виходить, він поводиться так, як одинокий вовк.

Незабаром мені буде шістдесят, я хотіла б мати онуків, а найбільше я хочу – спокою. Мені соромно за це, але якось мені не подобається щодня варити, робити покупки, думати про його одяг, щоб випране все та попрасоване було, ліжко застелити і т. д. Антону вже за тридцять, і я думаю, що настав час, щоб він став незалежним.

Минулого тижня я обережно розмовляла з Антоном на цю тему, запитуючи його, чи не вважає він, що вже достатньо дорослий і пора б вже думати про дружину. Він сказав мені, що таке життя йому підходить, і коли він зустріне свою людину, то все зміниться.

Ми не обговорювали це далі, у мене не вистачило мужності прямо сказати йому, що це мене не влаштовує, що я хочу спокою.

Я не знаю, як вирішити цю ситуацію. Як ви вважаєте, чи доречно бути трохи агресивнішою до свого сина в цьому плані? А може я егоїст, коли думаю лише про себе та про свій комфорт?

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – polityka

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

Джерело