Син і невістка хотіли жити у мене і нічого не допомагати.

Cпочатку вона навіть посуд за собою не мила, – розповідає про свою невістку шістдесятирічна Світлана Василівна, – як поїдять вони з сином окремо від мене за кухонним столом, так і навалять брудних тарілок в мийку, мовляв, розгрібай, свекруха … За матеріалами

У Світлани Василівни старший син одружився давно – вже десять років як. Живе зараз з дружиною і семирічною донькою в іншому кінці міста в своїй, між іншим, однокімнатній квартирі.

Зате молодший, тридцятирічний Віталік, так за все своє життя від мами і не поїхав. Але якби ж то жив з нею і допомагав – це ще можна зрозуміти. А то ж, в його розумінні, життя під маминим крилом це:

«Мамо, принеси мені суп і друге в кімнату! Мамо, коли будеш взуття своє мити, моє теж помий! Мамо, у мене в кімнаті ти давно пил не протирала! Мамо, де мій одяг, чому не випрасуваний?! Чому джинси не випрані?!»… Одні прохання – допомоги ніякої!

Довго терпіла ці запити сина турботлива мати, втішаючи себе подумки: «Ой .. розпустила я молодшого сина на свою голову … Та й як не розпустити, я одна його ростила – чоловік мій рано мене покинув… Добре ще старшого до життя привчив … ».

Виконувала його прохання, не сперечалася, потурала його бажанням …

Але в один прекрасний день, коли Віталик з ранку накричав на матір, за те, що, бачте, його сорочка, в якій він ходить на роботу не випрана, при всьому при цьому на вішалці висіло ще як мінімум п’ять інших сорочок, Світлана Василівна вийшла з себе:

«Досить! З цього дня нічого більше для тебе робити не буду! Набридло!

Тридцятирічний чоловік, а ведеш себе як маленька дитина! Або роби все сам або шукай собі дружину, яка за тебе буде прати, прибирати, готувати та інше … Мене більше не турбуй своїми проханнями!».

Віталік сторопів тоді від таких слів – зазвичай м’яка мати до цього намагалася не сперечатися з сином, а не те, що підвищувати на нього голос.

І правда – як Світлана Василівна сказала, так свої слова і стримала – нічого з цього дня не робила для Віталіка: не прала речі сина, не готувала йому, не прасувала. Перестала прибирати в його кімнаті …

Кімната вже вся пилом покрилася – стіл, підлога, меблі інші, як ніби за минулі два місяці там цілих два роки минуло … Але впертий Віталік продовжував жити, примовляючи: «І без матері впораюся, піду тільки шаурму куплю біля метро, ​​щоб з голоду ноги не протягнути … ».

Харчувався він чим попало, в кімнаті не прибирав, прав одяг в пралці, але прасував потім так, що кілька разів начальник на роботі робив йому зауваження: «А ти що, Віталій, спеціально сорочку зім’яв, щоб на нараду не ходити?» .

Минуло вже майже півроку, як сина спіткала ще одна напасть – oтруївся він якось шаурмою, тоді і вирішив: «Все дістало вже … одружуватися треба …» .

І, як це не дивно, одружився … Вже через три місяці після тієї історії з отруєнням … Вибір його впав на двадцятивосьмирічну колегу Лілю з юридичного управління. Ох і поганим характер у неї був – наче у принцеси якоїсь!

Обличчям вона видалася, звичайно, не фотомодель, але фігурка струнка, ніжки довгі. Прозустрічалися вони правда трохи, але Віталій то чи через недосвідченість, чи то дивлячись на свою матір, думав тоді, що раз дружина буде з ним жити, то і в господарстві на неї можна в усьому покластися – одягне, взує, нагодує і спати укладе …

Як же він тоді помилявся! ..

Тільки-но з’явившись в квартирі Світлани Василівни – а жити молодятам було ніде, – невістка відразу показала себе не з кращого боку: «Та тут не брудно, висохне …» – махнула Ліля рукою на велику брудну калюжу води в перемішку з грудочками землі, яка, розтікаючись, ставала все більшою, захоплюючи нові ділянки ламінату в коридорі Світлани Василівни.

Непрактична в чистоті, вона виявилася непрактична у всьому: намагалася готувати їжу, але зіпсувала майже всі каструлі і сковорідки – пригорало так, що віддерти потім шар кіптяви навіть металевою щіткою було неможливо.

Посуд за собою ніколи не мила. Прасувати одяг теж жодного разу не прасувала: «Я спеціально такий одяг беру, який прасувати не треба, навіщо мені напружуватися?», – говорила вона Світлані Василівні чергову скоромовку про її пошарпаний вигляд, ніби у бродячої дівки.

Віталік тоді дивився на все це і був вражений: «Я думав, мені дружина зараз буде замість матері, а виявився я в дурнях – все сам так і роблю, як раніше. Тільки ще дружина дістає своїми проханнями …».

Ліля і правда не любила з’являтися зайвий раз при свекрусі і частенько смикала чоловіка через дрібниці: «Сік мені з холодильника принеси, а то мама у тебе там на кухні … Я тут доїла ці бутерброди – віднеси блюдце з чашкою і в мийку закинь …». Про допомогу свекрусі від невістки навіть мови не було.

Світлана Василівна тоді дивилася на цей безтурботний і споживацький спосіб життя невістки і сина, і думала: «Я коли-небудь не витримаю … Це чимось закінчиться …». І закінчилося.

На вихідні, як звичайно, невістка пішла на кухню набрати їжі з холодильника і побачивши, що холодильник абсолютно порожній, заявилася в кімнату до свекрухи: «А ви що, нічого не готували?! Віталік голодний лежить, та й їсти хочу … ».

Світлана Василівна тоді захворіла і лежала з високою температурою на ліжку вже третій день. І за ці майже три дні тільки порожній холодильник змусив зайти до неї в кімнату невістку, і то – не для того щоб дізнатися, чому свекруха не показується, чи все у неї в порядку, а щоб запитати, чому нічого не приготовлено!

Зробила вона тоді вигляд, що не так їй важко і сказала: «Я прихворіла, Ліля. Готуйте самі». Але ні Ліля, ні Віталік і не думали матері допомагати, а не те, що приготувати собі самі.

Замовили суші з доставкою і все це схом’ячили у себе в кімнаті, навіть маму не пригостивши: «Вона все одно таке не їсть».

Коли Світлана Василівна одужала, сама ледве добираються під час хвороби до холодильника, щоб собі чаю зробити з медом, вона відразу зайшла в кімнату сина з невісткою і сказала:

«Ось, що мої дорогі, я це терпіла. А тепер все! Досить! .. Якщо ви і надалі так жити будете – з’їжджайте з квартири, ви у мене живете, а не я у вас! Або ви тут живете і самі за собою доглядаєте і все по дому робите, а також мені допомагаєте, або прошу з речами на вихід!».

З витріщеними очима тоді подивилися на Світлану Василівну Віталік з Лілею. А коли вона вийшла, сказавши: «З завтрашнього дня не побачу результатів – післязавтра вас тут не повинно бути!», Тоді вже й Ліля забігала, заметушилася – не хотіла вона назад до своїх батьків в своє містечко повертатися, де крім батьків в однокімнатній квартирі ще хвора бабуся і молодша сестра-школярка.

Наготувала вона тоді за рецептами з інтернету страв – суп квасолевий, пюре картопляне, котлети, салат з овочів. Випрала в той же день все, взяла дошку у свекрухи – попрасувала зранку білизну.

Підлогу помила і в кімнаті і в коридорі, навіть до Світлани Василівни зайшла в кімнату: «Я, мамо, підлоги помити вирішила … Вам помити?». І там теж помила.

Тепер ось уже три місяці минуло, як вони так і живуть – Ліля по господарству метушиться, допомагає свекрухи. З цією роллю звиклася, ніби як навіть з охотою домашніми справами займається. Віталік знехотя, але теж щось робить.

А що поробиш – хочеш жити, вмій крутитися …

Фото ілюстративне, з вільних джерел.