Дівчина з вулиці. Коли мені було 14 років, батьки вирішили переїхати в інше місто. У новому місті я починав все з чистого аркуша. У такому віці завезти нових друзів набагато складніше, ніж може здатися. Однокласники до мене тільки звикали, так що гуляти нікуди не кликали. За матеріалами

Вдома я сидіти не любив, тому від нудьги часто самотньо бродив вулицями. Жив я навпроти ринку і там зустрівся з дівчинкою.

На вигляд їй було років 13-14, приблизно як мені. Вона роздавала листівки біля магазину. Добре пам’ятаю, що я тоді дуже здивувався. У моєму класі навіть хлопці в такому віці не працювали, не те що дівчинки! Так я і сам ніколи про роботу не замислювався – батьки мої забезпечені були і все мені купували.

Вона простягла мені листівку і втомлено посміхнулася. Я взяв її, навіщось сказав «спасибі» і пішов далі. Магазин на листівці торгував іграшками, одягом і сувенірами.

За тиждень я безліч разів стикався з тією дівчинкою біля магазину. І кожного разу вона на автоматі давала мені нову листівку і дарувала втомлену, сумну посмішку.

За цей час я гарненько встиг розглянути її. Старі, вже зношені, кросівки, вицвіла футболка і джинси, які через час втратили свій початковий колір.

Зате на обличчя вона була дуже мила: акуратний носик, великі блакитні очі і акуратна коротка зачіска, яка їй дуже йшла. Вона явно була гарніше всіх моїх однокласниць разом узятих.

Десь в глибині душі мені було шкода, що така дівчина змушена працювати на вулиці, в той час як її однолітки живуть розкошуючи. У ній було щось таке, через що я раз по раз приходив до цього магазину, щоб знову побачити ту дівчину.

Нарешті, я зібрався всю свою волові в кулак і заговорив з нею. Спочатку просто обмінювалися парою чергових фраз при зустрічі, дізналися імена один одного. Її звали Христина. Згодом ми подружилися і перестали соромитися одне одного.

Ось уже кінець осені, ми сидимо з Христиною на лавочці і балакаємо про те про се. Христина не любила говорити про свою сім’ю і пізно йшла додому, немов йти додому їй було в тягар. Її бідність я помічав, але зачіпати цю тему з нею не хотів.

Ось уже зима настала. На вулиці вже конкретно так похолодало, а Христина все так же роздавала на вулиці листівки. Тільки вже в старенькій курточці, яку вона мабуть носила вже років зо три мінімум.

Все в тих же старих рваних кросівках. Вона стояла на вулиці і зіщулившись від холоду, а моє серце не витримувало.

Я розповів ситуацію батькам. Вони зраділи, що у мене з’явилася перша подруга і покликали її до нас на святкування Нового року. Христина була дуже горда.

Довелося добряче повозитися, щоб умовити її прийти до нас на Новий рік. Я вже приготувався, що доведеться навіть йти до її батьків за дозволом, але вона сказала мені: – Їм без різниці де я зараз перебуваю. Я прийду.

Потім я дізнався її розмір ноги. Прикинувся, що мені цікаво який зазвичай у дівчаток розмір ніг. У Христини був 36.

Передав цю інформацію батькам і вони купили на ринку пару милих жіночих чобітків 36 розміру. Теплих і якісних.

На новий рік ми з Христиною зустрілися і пішли до мене додому. Зайшовши в нашу прикрашену квартиру вона вся повеселішала і довго роздивлялася по сторонам. Моїм батькам вона сподобалася.

Тато ще весь вечір підколював мене зі словами: «Губа не дурна, таку дівчину собі урвав!» А я червонів і злився. З мамою Христина теж знайшла спільну мову.

Христина дуже соромилася накладати собі їжу і брати цукерки і фрукти з загальної тарілки. Мама це помітила і сама накладала їй повні тарілки всякої смакоти. За це я був їй вдячний.

Христина помітно розслабилася і з неприхованим задоволенням їла мамине куховарство. А я майже весь час дивився на Христину і одне маленьке куряче крильце гриз по десять хвилин, за що отримав ще один підступ від задоволеного і радісного батька.

Настала черга подарунків. Мама витягла всі коробки з подарунками і почала роздавати їх. Христина зніяковіло почала дивитися в підлогу, немов намагалася приховати свою присутність. Вона не чекала подарунка для себе.

Якого ж було її здивування, коли мама дала їй велику взуттєву коробку. Вона намагалася відмовитися, але мама наполягла.

– Всі, хто в цьому будинку зараз отримають подарунки. Не обговорюється! – сказала мама і весело засміялася. – Так я сама ж без подарунка … Голос Христини тремтів. Вона акуратно чіпала коробку руками, але не відкривала. Начебто її відберуть зараз. – Як же без подарунка! Ти ж прийшла – ось тобі і головний подарунок. Он як Сашка наш весь день сяяв! – в розмову вступив тато і засміявся на всю квартиру.

Який же я був злий на тата! Христина мигцем подивилася на мене і легенько посміхнулася, а я був готовий під землю провалитися від сорому.

Проте, він мав рацію. Прихід Христини радував мене більше від будь-якого подарунка. Того вечора Христина заночувала з нами.

Кількість батькових підколів з цього приводу збільшилася втричі. – Ти, Сашко, в руках себе тримай. Маленькі ще! – говорив він мені, плескав по плечу і незмінно голосно реготав як кінь на всю квартиру.

З тих пір ми з Христиною стали ще ближче, ніж раніше. Вона навіть запам’ятала наші дні народження – моє і моїх батьків. На свята купувала нам подарунки на гроші зі своєї скромної зарплати.

Згодом ми росли. Христина перетворилася в прекрасну дівчину, а я ставав все більш і більш мужніми. На моєму випускному ми вперше поцілувалися, а потім … Потім була вже інша історія.

Скажу тільки одне: наші життєві шляхи об’єдналися і ми вже разом крокували назустріч майбутньому.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.