Світлана, не зовсім усвідомлюючи, що робить, брела снігом по коліна, штовхаючи перед собою санки з тримісячною дитиною. Вона закутала сина в своє пальто, сама залишившись в одній кофтині. Коли крізь хуртовину нарешті розгледіла батьківське обійстя, закричала, як їй здалось, на весь світ: «Мамо, мамочко!». Ілля Іванович спочатку вніс до хати санки з онуком, а потім зовсім знесилену дочку.

Повернення дочки.

Сніг безжально летів назустріч Світлані, морозний вітер відкидав жінку, пригинаючи її до землі і заморожуючи сльози на її злиплих віях. Білий покрив дозволяв вгадувати розмиті обриси будинків на абсолютно пустельній нічній вулиці. Жодній собаці не приходило в голову виглянути у підворіття, не те щоб ризикнути залишити ланцюжок своїх слідів на білому пухкому покривалі, така в ту ніч була заметіль. За матеріалами

Молода жінка, не зовсім усвідомлюючи, що робить, брела снігом по коліна, штовхаючи перед собою санки з тримісячною дитиною. Вона закутала сина в своє пальто, сама залишившись в одній кофтині. Її роздерті коліна палали гострим вогнем і нестерпно боліли, сили закінчилися ще годину назад. Вже кілька разів вона втрачала ясність свідомості, але згадавши про малюка, судорожно схоплювалася і вперто повзла далі.

Якби вона ще володіла своїм тілом, то обов’язково перехрестилася б, коли крізь хуртовинну пелену розгледіла батьківське обійстя. Добре, що хвіртка була не замкнена. Піднятися з колін страдниця так і не змогла, постукати в двері – теж. Тоді Світлана, зібравши себе в кулак, вклавши в голос весь свій відчай, любов до сина, гору непрощенних обpаз на злих людей, закричала, як їй здалось, на весь світ: «Мамо, мамочко!» Але виття вітру безжально і глумливо погасило її заклик про допомогу …

Однак Валентина Степанівна все одно прокинулася нібито від поштовху, стривожене серце змусило її кинутися до вікна і вдивитися в примарну пелену сніговію. Вона швидше відчула, ніж побачила, розмиті тіні на снігу, розбудила чоловіка і послала його на вулицю.

Ілля Іванович спочатку вніс до хати санки з онуком, а потім зовсім знесилену дочку. Турботливі і дуже стривожені батьки напоїли Світлану гарячим чаєм, відігріли, а внук продовжував безтурботно спати. Як не хотілося стареньким батькам з’ясувати, що ж сталося, вони не стали розпитувати задрімавшу дочку – заспокоїться, сама все розкаже.

На ранок батько з матір’ю обурено стискали кулаки, слухаючи розповідь дочки.

… Після весілля, коли Світлана оселилася в будинку батьків чоловіка, почали відбуватися дивні речі – вже на наступний день заміжжя величезний обсяг домашньої роботи стрімко обрушився на невістку. Всі члени сім’ї перестали мити посуд після їжі, прибирати за собою зі столу, заправляти ліжка. Світлана готувала, прала, прасувала, мила і скребла, полола і поливала город, годувала курей, качок і поросят, бігала по магазинах. При всьому при цьому вона ще ходила на роботу, намагалася виглядати добре і займалася художньою самодіяльністю – співала в ансамблі.

Свекруха зі свекром при кожному зручному випадку, гордо випнувши нижні щелепи, з придихом говорили про те, що вони з старовинного шляхетського роду, не рівня простолюду. Раз вони її, біднячку, взяли в свою багату сім’ю, то вона в знак подяки за це, зобов’язана їх обслуговувати. Світлана подумки посміхалася над такими чванливими промовами, сумніваючись в розсудливості новознайдених родичів, але не бажаючи сваритися з чоловіковими батьками, мовчки виконувала примхи «ясновельможних панів».

І все б нічого, та свекор іноді рученята свої пустотливі розпускав: то погладить невістку, то шльопне нижче спини, то ласим поглядом забруднить. Щоб не спровокувати скандал в «благородному сімействі», дівчина мовчки відсторонялася від старого капосника.

Це анітрохи не позначилося на рівні завантаженості Світлани домашньою роботою, майже до народження дитини вона працювала на сімейку чоловіка до сьомого поту, недосипаючи і, часом, недоїдаючи. У домі панували татусь з матусею, а їх синок залишався безбарвною декорацією, хоча теж хизувався своїм шляхетським походженням.

Після народження сина Світлана перенесла гаpячку – і їй відмовили ноги. Жінка ледь могла пересуватися, практично на колінах доглядала за дитиною, що постійно вимагала материнської уваги. На кухні почав накопичуватися немитий посуд, свекрусі довелося згадати про прання, кілька разів підмести і вимити підлогу. Незадоволені господарі шипіли, всім своїм виглядом демонструючи зневагу по відношенню до невістки.

За два дні до стpашної подорожі на колінах чоловік Світлани поїхав у відрядження, і молода жінка залишилася одна. Увечері, прийшовши з роботи, свекор зажадав, щоб Світлана подала главі сімейства кімнатні тапочки. Жінка забарилася, так як все ще ледве переставляла ноги, і тоді старий шляхтич схопив з підлоги тапки і жбурнув їх у обличчя Світлані:

– Коли я тебе про щось прошу, ти повинна негайно виконувати мою волю. Чого ти повзаєш, як сонна муха, така невістка нам не потрібна, забирайся до себе додому, ми нашому синові найкращу дружину знайдемо!

Свекруха вказала гострим пальцем безпорадній жінці на двері.

Пів години Світлана проплакала в своїй спальні, притискаючи маленького Всеслава (чоловікові батьки наполягли на цьому імені для свого онука), а потім туди ввалився підпилий свекор і спробував знову приставати до молодої жінки. Отримавши відсіч, ясновельможний пан вдарив Світлану по обличчю і за волосся витягнув на вулицю, свекруха з перекошеним від злості обличчям викинула їй услід нехитрі пожитки і передала загорнуту в тонку ковдру дитину.

Вхідні двері різко зачинилися, в замку повернувся ключ – і молода жінка, так і не зуміла піднятися на ноги, разом з безпорадною дитиною залишилася на вулиці в двадцятиградусний мороз. Перенесений стрес зовсім скували її ноги, і тоді Світлана відправилася в рідну домівку на колінах, попередньо влаштувавши сина на дитячих санчатах.

Тільки через два тижні гoре-чоловік з’явився в будинку її батьків і з порога почав кричати, що вона сама винна, треба було в усьому слухатися, догоджати старшим, ні в чому їм не відмовляти … Мовляв, їй слід було вибачитися, і тоді, можливо, його батьки і він сам її пробачать і приймуть назад. Але щоб в майбутньому вона не надумала «ясновельможним» ні в чому перечити, очей піднімати і голос подавати.

Молода жінка, затамувавши в собі весь біль, попросила його забиратися геть – з її життя і життя їх сина, якого батько не захистив.

А через кілька місяців її колишній чоловік стрімко одружився на «багатій пані». Так жодного разу не навідавшись до Світлани і сина.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.