Мамина пенсія.    – Знала б чим обернеться, ні за що б до сина не поїхала жити! – зітхає сімдесятирічна Марія Олександрівна, – як же тоді він мене вмовляв, мовляв, мамо, їдь до нас жити, тут в квартирі і кімната у тебе буде, і магазини, все під боком – намалював мені рай, а насправді…

Марія Олександрівна майже все своє життя прожила в невеликому селі. Після школи вибирати, куди вступати не довелося, батько – директор тієї ж самої школи, де вона вчилася, сказав їй тоді: «Поїдеш в місто, в педагогічний поступиш – потім до нас учителем підеш …»

Так і пропрацювала цілих 35 років Марія Олександрівна учителем математики в сільській школі. З чоловіком вони виховали двох дітей – сина Андрія та доньку Любу. Чоловіка її не стало дуже рано.

Але і дітьми він встиг позайматися: Андрія навчив водити свій старенький жигуль, а з Любою за грибами і ягодами часто вони в ліс ходили, як прийдуть відразу кошик в коридор ставить і каже дружині: «Марія, ти подивися, дочка вся в тебе – стільки грибів набрала, я грибник і то зібрав менше!»

Коли почалися дев’яності, Андрій якраз повинен був поступати в інститут. Ох і не легкий це був час. Скільки тоді працювати довелося турботливій ​​матері понаднормово репетитором і на городах – для продажу картоплі по селу, щоб відправити сина на навчання.

Закінчивши інститут, Андрій влаштувався працювати на теплоелектростанцію, де і працює досі.

Довгий час він знімав квартиру в столиці, поки років п’ять назад не одружився і разом з дружиною вони взяли невелику однокімнатну квартиру в іпотеку.

Дружина його, Уляна, виявилася дівчиною м’яко кажучи ледачою, і якби не її гарненьке карооке личко з кирпатим носиком, то навряд чи на такий характер взагалі хтось би клюнув. Коли Андрій став її чоловіком, проблеми з лінню, стали спільними:

– Сьогодні ти йдеш за продуктами, – розвалившись на дивані з журналом про закордонні подорожі, повідомила, прийшовши з роботи, Андрію його дружина, – я так втомилася …

– Як ти стомитися могла, якщо весь день вдома була? – запитав здивований Андрій.

І дружина починала виливати свою душу про те, що на вулиці погода погана, багато машин, з вікна вид сірий, і щось ще в цьому роді.

До заміжжя вона працювала візажистом, а коли з’явився чоловік, то і працювати не довелося – гроші він додому приносить і навіть на кишенькові витрати дає – по салонах краси ходити і торгових центрах.

Зате, яка дріб’язкова у неї натура була – всі гроші, що чоловік заробляв, вона перевіряла до копійки і смски, що приходять з зарплатою на телефон звіряла – чи нічого від неї не приховав …

Так і жили вони, поки одного разу в суботу вранці не пролунав дзвінок від сестри Люби: «Мама сьогодні за водою до колодязя пішла і упала – плече пошкодила собі. Але, сподіваюся, обійдеться … ».

Син тоді стривожився і не подумавши, запропонував сестрі: «А давай її сюди, до нас! У нас тут зручності всі в квартирі – виходити на вулицю не треба. Їй на старості років зручніше буде».

Поговорив він з сестрою, слухавку поклав, а дружина на нього потім як зашипить: «Ти що, отетерів, такі речі без моєї участі вирішувати?! Я, що з твоєю матір’ю жити буду?!».

Заспокоїв він тоді дружину, хоч і не відразу. Сказав, що це ненадовго. А в якості вигоди, так як його дружина тільки і заради вигоди і живе, запропонував їй, що мама всю пенсію буде їм віддавати.

Приїхала, нічого не підозрюючи, Марія Олександрівна до сина. Невістка її зустріла холодно, провівши на кухню і показуючи на невеликий диванчик в кутку: «Ось тут ви і будете спати». Марія Олександрівна тоді знизала плечима і, подумавши, сказала: «Не сільський тут у вас побут, але і так нормально буде».

Так і жили перший час. Син з дружиною в кімнаті, мати на кухні. Пироги їм пекла свої козирні – з картоплею і куркою, булочки здобні. Тільки в духовку поставить, невістка відразу біжить: «Я ж вас просила мені сказати, що готувати будете – а то зламаєте плиту ненароком, техніка дорога!».

Але Марію Олександрівну так просто не образити. Все одно наготує своїх ласощів. Було, просто хліб в магазині купить, відкусить, понюхає і тихенько промовить: «Ні, хліб це не справжній …».

Коли Уляна дізналася, що мама свою пенсію їм віддавати не збирається, почала кричати на чоловіка: «Андрій, я тобі казала, ні до чого хорошого це не призведе! Мати твоя кухню займає, а нам вигоди з цього ніякої! Тільки проблеми!»

Андрій заспокоював дружину, але та все ж наполягла, щоб вони разом підійшли до свекрухи і попросили її сплачувати з її пенсії комунальні послуги за квартиру. Марія Олександрівна тоді розвела руками: «Я думала, що ти мене, Андрійку, так покликав жити, що про стару матір подбати вирішив, а ти он як …».

Коли вони закінчили розмову, Марія Олександрівна тихенько зібралася, поклала на кухонний стіл вузлик з грошима і з запискою. Взяла свою стару пошарпану сумку і пішла геть …

У село вона дісталася вже за північ. Ошелешена Люба зустріла її на порозі, і коли дізналася про цю історію з грошима заплакала обіймаючи матір: «Як міг брат так вчинити з тобою, мамо!»

Більше тебе туди не відпущу. Постелила їй в кімнаті, де завжди спала Марія Олександрівна. І поцілувавши її перед сном, Люба пішла спати в свою кімнату …