Квартира сусідки.    Клавдія Яківна – наша сусідка, яка жила з нами на сходовій клітці багато років. Останні сімнадцять років свого життя одна вона жила: як сина не стало 20 років тому, так її невістка, забравши дитину, виїхала невідомо куди. Клавдія Яківна більше їх і не бачила ніколи. За матеріалами

Дочка моя за сусідкою наглядала: доглядала, крапельниці ставила, по дому допомагала і годувала. За це Клавдія Яківна, ще 5 років тому, квартиру доньці моїй і відписала. А 3 роки тому не стало бабусі. Провели ми її в останню путь як годиться, не поскупилися.

Через місяць з’явилася та сама невістка сусідки. Квартиру вимагала синові її віддати, як єдиному законному спадкоємцю. Ось тільки де цей спадкоємець був, коли за старенькою лежачою ходити треба було? А зараз – квартиру йому подавай. Відмовила дочка їй, та пішла і наостанок сказала:

– Ви у мене ще потанцюєте!

Ми з донькою не стали звертати уваги на її слова – все по закону було зроблено, нам боятися нічого було. Ми все повістки чекали, раптом би в сyд вони пішли, та не дочекалися і заспокоїлися.

Дочка неспішно робила ремонт у своїй квартирі, готувалася до переїзду. Вона як раз закінчувала останній курс інституту, роботу їй вже запропонували, залишилося тільки диплом отримати.

Почала дочка все пізніше приходити додому, іноді не ночувала, очі заблищали, в поведінці якась легкість з’явилася. Закохалася дівчинка моя. Я дуже раділа за донечку – вперше в житті у неї з’явився залицяльник. Ось тільки, знайомити його зі мною, вона не поспішала.

Якось занадто швидко у них все закрутилося: дочка сказала, що чекає дитину, разом жити почали і заяву на реєстрацію шлюбу віднесли. Жили вони у нареченого, на орендованій квартирі. Дочка гордо слова нареченого мені передала:

– Не буду я нахлібником в квартирі своєї дружини жити. Я – чоловік, сам нам на житло зароблю, туди дружину і приведу господинею.

За два тижні до весілля, дочка прийшла до мене вся в сльозах. Ненаглядний її машину чужу рoзбив, дорогу дуже. На ремонт з нього гроші вимагали. А сума абсолютно непідйомна була. Дочка швидко квартиру свою продала і гроші нареченому віддала.

Нерозумно, звичайно, вчинила. Я її відмовляла, дивною мені ситуація здалася, та й з друзями-родичами він її не знайомив, зі мною на контакт не пішов. Але хіба відговориш закохану дівчину?

Наречений пропав. На орендованій квартирі він не з’являвся, та й за словами господині, зняли її всього на кілька місяців. Дочка зателефонувала у всі можливі місця, розміщувала повідомлення в інтернеті, ходила в поліцію.

У поліції їй пропонували заяву про шахрайство написати, мовляв, шлюбний аферист попався. Дочка відмовилася, вірила, дурна, що знайдеться пропажа.

Пропажа знайшлася тільки в суді. Дочка народила мені внучку і подала на встановлення батьківства. Та чоловік в суд прийшов, дитину визнав, і навіть на виплату аліментів погодився.

А, після засідання, до доньки підійшов і сказав:

– Я вже краще 18 років буду платити чверть зарплати, ніж 30 років половину заробітку за іпотеку віддавати. А квартира та – моя по праву була, Клавдія Яківна мені бабусею рідною була. Я як дізнався, що моє житло дівчині дісталося, одразу і придумав, як його собі повернути. Я думав, важче буде тебе звабити, а ти відразу попливла.

Ти реально думала, що тебе – таку хтось полюбить? Кому ти потрібна? Спасибі скажи за дитину, навряд чи тебе ще хтось так ощасливить. Дитину бачити не хочу, гроші буду перераховувати – я ж не злодій якийсь. І ти давай, будь розумнішою. Адже не можна бути такою наївною дурепою.

Я ледве заспокоїла доньку. В голові не вкладається, як можна бути таким негідником? Навіть дитину рідну не пошкодував. А все через якісь чотири стіни бетонної коробки, моя внучка ростиме без батька. Досі повірити не можу, що такі люди є на світі.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.