Того дня Марія Іванівна зібралася до подруги. Вона давно не виходила з дому, здоpов’я рідко дозволяло. Вона дістала свою кращу сукню в клітинку, вицвілу від часу кофтину, але тим не менш дорогу для неї, довго і акуратно вигладжують кожну складочку на них. Взула туфлі і вийшла з дому. Поруч заїхала в калюжу іномарка. Одяг Марії Іванівни враз став брудним. Жінка заплакала. – Що ревеш, ганчірки свої випереш, нічого з ними не станеться, – крикнула з вінка блондинка. – Вибачте, – прошепотіла ледь чутно літня жінка. Але розплата прийшла миттєво, ніхто й не очікував, що так станеться.

Марія Іванівна збиралася до своєї подруги, теж колишній вчительці. Вони не бачилися вже 100 років. Вона давно не виходила з дому, здоpов’я рідко дозволяло. Вона дістала свою кращу сукню в клітинку, вицвілу від часу кофтину, але тим не менш дорогу для неї, довго і акуратно вигладжують кожну складочку на них. Взула туфлі і вийшла з дому. За матеріалами

На вулиці була сонячна погода, після вчорашнього сильного дощу. У дворі було багато калюж. Вона старанно обходила кожну з них, щоб не забруднити свої речі. Залишалося тільки зайти магазин і купити торт.

Несподівано, велика чорна машина, з’явилася немов з нізвідки, в’їхала калюжу, обливши з ніг до голови бідну стареньку.

– Куди преш, стара шкапа? – почула вона.

З машини вилізла блондинка, років 18-20, гордовито посміхаючись, дивлячись як страждає бідна жінка.

– Проїхати вже не можливо людям, розходилися тут! В будинку вам вже сидіти треба, а не по вулицях швендяти. Стара, а все туди ж, на гулянку зібралася!

Видно було, що молодій дівчині було приємно вичитувати стару людину.

-Що ревеш, ганчірки свої випереш, нічого з ними не станеться.

Сльози не вдалося стримати, вони бризнули з очей.

-Вибачте, – прошепотіла ледь чутно літня жінка.

Раптом, обличчя блондинки стало милим і усміхненим. Вона побачила ще одну машину, під’їжджаючу до них.

-Привіт, Сергію, -промовила радісно вона вона. -Бачиш, тут старі пні на дорогах ходять, проїхати нормальним людям не можна! – заусміхалася знову.

Не звертаючи увагу на блондинку, побачивши стару жінку, він тут же підійшов до неї:

-Що сталося? Чому ви плачете? – запитав він. – Маріє Іванівно? Невже це Ви? – на хвилину оторопів він.

Тут він побачив забруднений одяг старої жінки і все зрозумів. В його очах промайнув лютий вогник, спрямованої до блондинки.

-Вибачся, негайно вибачся!

-Ну, вибачте, – не зрозумівши, що відбувається, видaвила вона з себе, немов зробивши кому-небудь послугу.

-Сергійку, доброго дня! Нічого все добре! Я сама винна – крізь біль, посміхнулася. -Ти як? Розповідай.

– А тепер пішла геть! – продовжив він, подивившись на блондинку. – Завтра напишеш заяву за власним бажанням. Ти навіть мізинця цієї жінки не вартуєш! Пішла геть! – я сказав. Бачити тебе більше не хочу! – його голос був як сталь.

-Маріє Іванівно, як я Вас радий бачити. Ми з друзями часто згадуємо Вас і наш клас.

-А, поїдемо, Сергійку, до Оксани Петрівни, вчительки з біології, пам’ятаєш її? Там чайку з тортиком поп’ємо, – заусміхалася вона.

Вони сіли в машину і поїхали.

Блондинка стояла розгублена і не розуміла за що з нею так жорстоко обійшлися.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.