Сім’ю врятувала коса.  Ця історія сталась у 90-х роках минулого століття, коли люди, позбавлені роботи і стабільної зарплати, гарячково шукали свого місця в новому житті. За матеріалами

Молоде подружжя Сергій і Тетяна, жителі Київщини, як і більшість співвітчиз­ників, опинилися в складній ситуації. Чоловік, головний інженер одного з переробних підприємств, сидів без роботи, а дружина працювала лаборанткою в поліклініці за половину й без того маленького окладу. Саме тоді Сергій і вирішив спробувати свої сили в бізнесі. Стартовим капіталом стала не дуже велика сума домашніх заощаджень, що їх кілька років складала обачлива дружина. Тетяна, не роздумуючи, віддала її чоловікові: краще ризикнути, ніж сидіти, бідкатись і проїдати останнє.

Купи-продай — саме з цього починався наш вітчизняний бізнес. На всі гроші Сергій придбав товар, але його відібрали на трасі — просто пограбували. Це була перша «мілина», спихнути з якої допоміг невеликий банківський кредит. Цього разу крам вдалося довезти благополучно, та тільки торгівля «не пішла», а кредит довелося повертати за рахунок продажу хатини в селі.

— Три роки ми змушені були викручуватися з патових ситуацій, — розповідає Тетяна. — А поліпшення й не передбачалося. Щоб якось вижити, взяли квартирантів. А в них і самих кошти то є, то нема. Батькам усе важче було нам допомагати, бо пенсії копійчані, а ціни скачуть, мов скaжені. Ми впали у відчай.

Тетяна дістала сімейний фотоальбом, відкрила. На одному зі знімків — вона з довжелезною пишною косою, перекинутою через плече наперед. Світлині 20 років.

— Коса в мене була аж до колін. І саме вона повністю змінила наше життя.

…Одного вечора на душі було особливо сумно. Потрібно робити черговий платіж у банк, а грошей не було навіть на хліб. Тетяна неспішно йшла вуличкою. Додому не хотілося — настав момент, коли вони з чоловіком не могли знайти сил і слів, щоб підбадьорити одне одного. Раптом біля неї загальмувало авто. Водій досить безцеремонно гукнув їй:

— Ей, дівчино, розмова є!

Настрій, утім, був такий, що вона й не обурилася, а тільки запитально глянула на водія.

— Дівчино, продайте косу — я вам гарно заплачу.

— Ще чого!

— А ви не кваптесь із відповіддю. Ось моя візитка. Я перукарню буду днями відкривати. Не пошкодуєте. А волосся відросте.

Що робити? І так, і сяк вертіла ту візитку молода жінка. Радитися з чоловіком не наважилася — Сергій напівжартома казав, що полюбив її за косу.

Вночі не спала — все думала, дивлячись у вікно на зоряне небо. А що придумаєш, коли завтра-післязавтра черговий кредитний платіж треба зробити? Вранці подзвонила власникові перукарні. А в полудень уже тримала конверт із чималою сумою. На знак подяки перукар зробив їй модну стрижку.

Додому йти боялася: гадала, Сергій сваритиме. А він так щиро… зрадів: «Гроші як із неба впали!». Потім знітився, почервонів, але Тетяна не образилася, бо розуміла: чоловік дійшов до краю.

— З того дня у нас все раптом почало налагоджуватися, — розповідає жінка. — Неначе хто поворожив. Бізнес зненацька «пішов», фінансових проблем ми більше не мали.

Тетяна мріяла відростити нову косу. Щодня з нетерпінням дивилася в дзеркало. Волосся поступово відростало. Але саме тоді з’явилася перша сивина. І коса відростала повільно, ніби боялася, що і її відріжуть і продадуть…

— Я інколи думаю про те, що сьогодні, можливо, хтось носить мою косу. Уявляю цю жінку чи дівчину, і подумки бажаю їй щастя. Моя коса допомогла моїй родині, хай стане оберегом і для іншої. Більше щасливих сімей — більше добра на землі. В цьому є і моя, скажу так, специфічна заслуга…

Таїсія ЦЕГЕЛЬНА

Фото ілюстративне, з вільних джерел.