Я не знаю, як повестись з батьком. Він зв’язався зі мною через багато років і хотів би, щоб ми зустрілись. Але мені це дуже важко. Мені п’ятдесят, востаннє ми бачилися, коли мені було чотирнадцять.

Спогади про нього такі, що й згадувати не хочеться. Ми з братом провели все своє дитинство в страху. Батько випивав, і цим все сказано.

Мама довго його терпіла, а коли мені було чотирнадцять, а братові десять, вона подала на розлучення. Мій батько переїхав, і ми більше ніколи його не бачили. Від розлучення ми лише раділи.

Тепер я отримала від нього лист із вибаченнями та проханням пробачити. Він сказав, що хотів би бачити мене та мого брата. У листі він також згадує, що він важко хворий і що йому не залишилось багато часу. У мене все складається враження, що наприкінці свого життя він хоче навести лад у деяких справах і хотів би знову побачити своїх дітей.

Можливо, ви подумаєте, що я дивна, але лист зовсім не вплинув на мене емоційно. Мені не жаль свого батька. Він для мене незнайома людина, і коли я говорила про це зі своїм братом, він сказав, що відчуває те саме.

Степан відразу сказав, що ні в якому разі не буде з ним зустрічатися. Я теж не хочу, але мені цікаво, чи варто таки переступити через себе, врешті-решт, це мій тато, він, мабуть, наприкінці свого життя хоче покаятися.

Якщо я і піду до “батька”, то швидше за все, це буде заради себе, а не заради нього. Щоб потім мене не мучило сумління.

Це непросте рішення. Спогади про нього, справді не найкращі.

Я в роздумах…

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – pb3.kiev

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

Джерело