Вона знала, що не стане матір’ю. Їй вже за 40, діти дорослі, з чоловіком стосунки зіпсувалася. Але, Господи, як вона хотіла дитину! Олена пам’ятала, як їй одного разу сказала мама: «Прийде час, і до років 40 тобі страшно захочеться маленького…». Тоді їй, 30-річній мамі двох дітей, здавалося це неможливим. Діти були всюди, і більше всього на світі їй хотілося їх кому-небудь підкинути і залишитися наодинці з чоловіком. Але мама дітей не забирала, і усамітнюватися з чоловіком виходило нечасто.

А тут раптом до 40 років все змінилося. Старша донька, уважна і розуміюча, виросла, поїхала вчитися в інше місто. Її Марійка виявилася пробивною кар’єристкою, яка про свою майбутню сім’ю забороняла матері навіть говорити. Втім, сама Олена свого часу теж була упертою кар’єристкою, але її кар’єра вже досягла максимуму і куди йти далі вона не знала. Їй хотілося ще одного маленького. Сина чи онука.

— Мамо, чекай від мене дітей не раніше, ніж мені виповниться 32,— безапеляційно заявила Марія матері. — Я не збираюся гробити свою молодість на пелюшки і дітей.

Олена знітилася. А тут ще й молодший син, її ласкавий і ніжний малюк, який завжди обожнював свою маму, увійшов в підлітковий вік і тепер забороняв Олені навіть заходити в свою кімнату. Олені страшно не вистачало безумовної любові: дитячого тепла, радості, поцілунків, обнімашок і щасливих посмішок. Вона почувалася зовсім самотньою, всіма покинутою літньою нелюбимою тіткою.

І тоді вона запропонувала чоловікові подумати про третю дитину. Ігор не сильно зрадів, але не відмовив дружині. І буквально через пару місяців Лена залетіла.

Вона була щаслива. Їй було так добре і спокійно, вона буквально відчувала в собі тихе рівне світло. Навіть стосунки з Ігорем начебто налагодилися: він турбувався за здоров’я дружини і поводився як годиться люблячому чоловікові. Але от інші члени сім’ї рішення Олени прийняли в штики.

— Навіщо тобі ще одна дитина? — обурилася мати Олени. — Ти спочатку цих підніми-вивчи, а потім думай про третю.

— Але потім я вже нікого не зможу стати матір’ю, — спробувала виправдатися Олена.

Значить, тобі і не треба. Ну навіщо тобі ще один маленький крикун?

— Мамо, він вже є, що означає навіщо він мені? — огризалася Олена.

Послухавши тещу, змінив свою точку зору і Ігор. Тепер він міркував уголос приблизно так:

—Так… Тепер ми вже і у відпустку не поїдемо як раніше, і будинок на дачі не побудуємо. Куди ми з маленьким? Поквапилися ми, Лєнусік. І взагалі вже не юні, щоб не спати ночами, і все своє життя підпорядкувати карапузу. Треба було добре подумати. А не дай бог щось не так з ним буде? Все-таки вік…

— Але чому ти не говорив мені про це раніше? — скипала Лена.

— Я думав, але не хотів тебе засмучувати, — пояснював чоловік. —- Тільки ми, можна сказати, видихнули, діти підросли і тепер не вимагають щоденної турботи, а тут ти вирішила ще одне завести…

— Я вирішила? — Лена була готова розплакатися, і насилу стримувалася.

— Ну ми разом, — відчув близьку бурю чоловік і спробував зняти напругу…

Але найгірша була реакція старших дітей. Вони не хотіли ще одного конкурента.

— Я до нього навіть не підійду, — заявив син, — справляйтеся самі.

— Нормально ви вирішили! — обурювалася донька, що саме приїхала на літні канікули, — ми, між іншим, теж члени сім’ї, чому ви з нами не порадилися? Ви б ще привели одного разу до нам чужого хлопчика і сказали б: «Це — Вася, він буде жити з нами»? І ми повинні були б погодитися?

— Взагалі-то так. — відрізала Лена, — це рішення батьків мати чи ні ще дітей і ніхто нам не вправі диктувати. Тим більше діти. Ми можемо народити, можемо усиновити і ви зобов’язані прийняти наше рішення. Заведете свою сім’ю, будете вирішувати самі.

— Ну значить це буде чужа дитина, мені не брат і не сестра, — відповіла Маша. — У мене тільки один брат, ось він стоїть поруч. Інших не треба.

Дізнавшись про реакцію онуків, Оленина мама раптом змінила гнів на милість.

— Не переживай, Оленко, вони заспокояться. А появиться малюк, полюблять його. Все буде добре, донечко.

Але Олена вже нікому не вірила, вона відчувала себе обдуреною і покинутою найближчими і найріднішими людьми. І тільки внутрішній світ в ній давав їй сили стримуватися і намагатися зрозуміти близьких.

Через кілька тижнів був призначений перший огляд. Олена сподівалася, що на її терміні в 12 тижнів, можливо, буде видно хто там, хлопчик чи дівчинка. Ігор довіз її до поліклініки і залишився в машині. Олені було незатишно в коридорі серед інших матусь, які прийшли разом з чоловіками.

Щасливі майбутні батьки обіймалися і підтримували один одного, а Олена сумно і трохи з заздрістю дивилася на них.

У кабінеті лікар занадто довго розглядала щось на екрані, а потім сухо сказала:

— У мене погані новини. Дитина… ну…

Олена не пам’ятала як одяглася і вийшла до чоловіка. Ігор був ошелешений, діти теж притихли. Ніхто не очікував такого результату. Менше всіх в нього вірила сама Олена…

Після всіх процедур Олена прийшла додому спустошеною.

— Зараз не на часі розслаблятися, годинник цокає, вік такий, – сказали їй на прийомі, – Півроку чекаємо і знову за діло. Прийми цей випадок як божий дар: значить, щось було не так з малюком. Тебе Бог врятував від нечуваних випробувань.

Олена знала, що не так було з її малюком: його ніхто не хотів, крім матері. І він не зміг з’явитися в такому світі. А у Олени більше не було сил протистояти всьому світу. Вона ніби заснула..

Минуло два роки. Вони з Ігорем побудували дачу, і всі разом кілька разів чудово з’їздили у відпустку. Але глибоко захована біль Олену не відпускала. На її очі при вигляді чужих малюків то наверталися сльози, то вилазила блаженна усмішка.

Так, вона вже не ризикне в свої за сорок, хоча з інтересом стежить за матусями котрі насмілилися і подумки розподіляє їх вибір.

Вона не чекає більше підтримки від чоловіка, розуміючи, що він давно і безповоротно розлюбив її, літню, гладку, нещасливу, що навіть не зуміла подарувати йому дитину. При цьому вона ніколи не наважиться ростити дитину одна і ущемити в грошах інтереси вже дорослих  дітей.

Вона розуміє, що старенькі батьки вже ніяк не зможуть її підтримати і лише чекають допомоги від неї.
Вона знає, що її здоров’я і сили далекі від ідеальних, а її вік уже майже непристойний для жінки при  надії.
Вона все розуміє і всіх прощає. Але як же вона хоче дитину, якої ніколи не буде…

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело