Мій син, невістка і навіть мій чоловік дивляться на мене крізь пальці і не розуміють мого ставлення до наших онуків – пасинка та власної онучки.

Чотири роки тому Максим одружився з одинокою матір’ю, яка на той момент мала дворічного сина. Сьогодні Тимуру шість. Я відверто визнаю, що мене це вдвічі більше хвилювало, але я поважала його вибір. Невістка відчула моє ставлення, тому наші стосунки були не теплими. Але в той же час і не поганими. Іноді в неділю всі приходили на обід, сімейні свята тощо, а інакше ми мало бачились.

Зміни відбулися, коли невістка народила дівчинку, нашого першого онука. Це був рік після весілля, їй зараз три роки. Практично з самого її народження я відчуваю велику “не любов” від своєї невістки. Звичайно, я хочу насолодитися своєю онукою, тому намагаюся трохи активізувати наші взаємні візити. Але жодної відповіді. Я часто почуваюся жебраком.

Наприклад, вона ніколи не довіряла мені дитячу коляску, щоб я могла трохи погуляти з Оленкою одна. Коли я виявила інтерес, вона сказала, що піде з нами, і, звичайно, взяла сина. Але для мене це вже було не “те”. Хоча я возила коляску, я почувалася “неадекватною” бабусею, за якою треба було спостерігати. Для мене таке ставлення принизливе.

Ситуація змінилася на краще лише пів року тому, головним чином через те, що невістка, мабуть, хотіла трохи розвіятись, а з дитиною це зробити важко. Тож я раптом стала потрібна, як няня.

Тепер навіть буває й так, що діти час від часу приїжджають до нас на вихідні. Але у мене з цим проблема. Звичайно, я хотіла б проводити час з онучкою, але тільки з нею. Тимур – не наш онук, більше того, оскільки невістка довгий час була досить замкнена, ми з ним не зблизились. Я просто сприймаю його, як чужу дитину. Я не можу стриматися.

У мого чоловіка все інакше, він розуміє хлопчика, коли вони приходять, він звертає на нього увагу, але Тимур до мене й сам не тягнеться. Так, мені приємно з ним, але десь усередині я відчуваю, що стосунки просто відрізняються від тих, які я маю з онучкою. Але коли я сказала, що на вихідні візьмемо лише Оленку, всі накинулись на мене.

Моя невістка в обличчя сказала мені, що або двоє дітей, або ніхто, син був на її стороні, і навіть мій чоловік приєднався до них, сказавши, що я дивна і що моє серце зроблене з каменю. – Дитина ні в чому не винна. – Мені кажуть, що я повинна щось з собою робити, інакше я зіпсую наші сімейні стосунки.

І тому я борюся з цим у собі. Можливо, вони мають рацію, і я мала б полюбити Тимура, як свого онука. Я просто не знаю, як це зробити. Як зарезервувати для нього те саме місце в серці, що і для власної онучки.

Які ваші стосунки з пасинками? Ви любите їх так само і беззастережно, як своїх рідних онуків?

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – mamaklub

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

Джерело