Село смакувало новину: Ірина випровадила з дому чоловіка. — І як таке могло статися? — не вгавали сільські пліткарки. — Ірка ж його так любила. Ні чужі, ні рідні не вірили в те, що чують, адже давно знали цю сім’ю і те, що відбувається в їхньому домі. Правду знала лише Ірина і її мати. — Я, донечко, великий гріх маю. Багато часу з ним у душі жила. Ірина не спала до ранку. Стільки всього їй довелося зазнати через необдуманий мамин крок

Село смакувало сенсацію: Ірина випровадила з дому чоловіка. Сама зібрала його речі і виставила за двері. А через два дні Володя прийшов на подвір’я однокласниці й колишньої своєї нареченої Маринки. Просити пробачення за те, що покинув її колись за кілька тижнів до шлюбу. Ні чужі, ні рідні не вірили в те, що чують, адже давно знали цю сім’ю і те, що відбувається в їхньому домі. За матеріалами

— І як таке могло статися? — не вгавали сільські пліткарки. — Ірка ж його так любила. Хоч він і ображав її. Жінки їй не раз пропонували розлучитися, а вона стояла на своєму — «люблю — і все!»

Ніхто з допитливих кумась навіть не здогадувався, що саме привело Іру до такого кроку. Правду знали тільки вона та її мати.

Того вечора Володя, як завжди, прийшов нетверезий. Спиpтне завжди перетворювало його, тихого чоловіка, не зрозуміло на що. Тож і цього разу він накинувся на дружину. За десять років сімейного життя Іра вже звикла до цього. Раніше вона намагалася противитися, оборонятися, та із часом зрозуміла, що протистояти благовірному — справа марна. Виплеснувши все, Володя, не роздягаючись, заснув. Жінка обережно зняла з нього взуття і верхній одяг, а тоді вийшла в іншу кімнату. На неї зі співчуттям дивилася її немічна мама.

Іра нечасто давала волю сльозам, тихенько плакала тільки ночами в подушку, а того вечора відчула, що горе просто не вміщається в її серці.

— Ох, мамо! За що мені така доля? Більше не можу неcти цього хреста! — почала ридати, відчуваючи, що душа болить більше, ніж синці, наставлені чоловіком. — Я так його кохала, але й одного дня щасливого разом із ним не зазнала.

Сльози заливали їй очі. А стара Устина тихенько гладила доньку по голові. Як на сповіді, Ірина розказувала мамі: стільки разів просила чоловіка зaв’язaти із випивкою, вимолювала йому здоpoв’я на прощах, а Бог ніби не помічає її біди. А тоді підвела очі на неньку.

— Може, нам пороблено, мамо? Ні здоров’я, ні злагоди, ні діток Господь не дає, — cхлипнула й замовкла.

Нічого не відповіла їй стара Устина. Обізвалася тоді, коли Ірина вже готувалася до сну.

— Я, донечко, великий грiх маю. Багато часу з ним у душі жила. Та вже недовго мені лишилося, тяжко грішною на той світ іти. Мушу тобі зізнатися, — зітхнула важко й повела далі: — Як ти полюбила Володю і світу білого перед собою не бачила, я пішла до знахарки аж на третє село. Попросила бабцю віднадити хлопця від його коханої Маринки й причарувати до тебе. Не могла бачити, як ти не спиш та марнієш через того красеня. Подумала, раз не було біля мене чоловічого плеча, то подбаю, аби моя одиначка мала сім’ю і гарного чоловіка. Ворожка мене застерегла, що добром намір мій не обернеться, бо під впливом чарів людина змінюється на гірше. Та я не вірила, наполягла на своєму. Якби ж то знаття, що все повернеться проти тебе.

Ірина не спала до ранку. Стільки їй лиха довелося зазнати через необдуманий мамин крок! Володя ніколи не був із нею щирим, не дарував квіти, як своїй однокласниці. Тільки й того, що при-йшов і запропонував одружитися. Раптово, неочікувано. І на весіллі у ньому нелегко було впізнати того усміхненого, світлого хлопця, в якого вона закохалася. А потім в їхній сім’ї почалося пекло. Їй мріялося, що Володю змінить поява дитини, але дитину народити не виходило.

Тільки зазоріло, Іра зібралася в дорогу. Соромилася звіритися про свою біду сільському священикові, тож вирішила зайти в якусь із міських церков. Сивий священнослужитель вислухав її, висповідав і порадив, як їй спільно з матір’ю спокувати гріх. Та найперше попросив відпустити Володю. Того ж дня Ірина акуратно склала в сумки усі чоловікові речі й повідомила, що подає на розлучення. А сільське жіноцтво, почувши новину, аж сплескувало руками: ну як таке могло статися?

Адріана ЗИМНЕНКО.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.