Після весілля в Миколи та Олени зовсім не залишилося грошей. Йшли пішки по 3-4 зупинки до роботи і назад, в будь-яку погоду, просто для того, щоб купити ввечері хліба. Хоча в місті жили родичі Миколи, та вони й згадувати не хотіли про бідну рідню. Через сім років разом з доходами з’явилися і родичі на горизонті, та ходили вони в гості не просто так

Одружився Микола в 23 роки, зустрівши і полюбивши хорошу дівчину Олену. Досить довго вони орендували житло, переїжджали з місця на місце. За матеріалами

Роботи нормальної в місті не було, тому досить часто жити доводилося в режимі жорсткої економії зайвий раз часом не витрачаючи гроші навіть на проїзд. Проходили по 3-4 зупинки до роботи і назад в будь-яку погоду просто для того, щоб купити ввечері хліб.

Рідню свою чоловік і не пам’ятав. Були у його матері і батька брати і сестри, у них свої сім’ї і діти, але вони давно вже не спілкувалися.

Час від часу він зустрічав декого з них в місті, але все спілкування обмежувалося: «Як справи? – Нормально – Пока!». Чужі проблеми нікого не хвилювали, Микола це знав і нікому не нав’язувався.

Потім справи його пішли вгору, невеликий бізнес став приносити стабільний дохід. За 7 років з дружиною вони виплатили кредит за трикімнатну квартиру, стали жити нормально як всі. Тепер уже не треба було вибирати в магазині, що купити і рахувати копійки до зарплати.

Разом з доходами з’явилася і рідня на горизонті. То брата влаштуй на роботу, то «допоможи-займи трохи» у тебе ж точно є, то зроби дешевше роботу, ми ж не чужі.

Миколі з одного боку було незручно відмовляти (все ж хоч якась, але рідня), з іншого, часом так хотілося всіх забути.

Чомусь коли вони з дружиною харчувалися однією картоплею і курячими спинками, купували сухе молоко і найдешевший чай, ніхто про них не згадував.

Прикро, а раптом це просто збіг. Чоловік намагався не думати про погане, хоч думки неприємні і не покидали його.

Зимовий вечір, водій зносить. Ця подія прикувала Миколу до ліжка більш ніж на рік.

Природно, працювати сам він не міг, бізнесом займалася дружина, яка була ще й доглядальницею для свого чоловіка і мамою їх двох дітей.

Взяли кредит більш ніж на 200 тисяч під заставу бізнесу, щоб підняти Миколу.

Рідня самоусунулася, грошей ні в кого не було допомогти, та й часу провідати мабуть теж. Тільки одна тітка та брат троюрідний допомагали посильно сім’ї і все.

Довга адаптація, кульгавість, постійні головні бoлі. Незважаючи на все це чоловік встав на ноги і знову, як кажуть «на коні».

Зараз, Микола пocлав всіх куди подалі і припинив спілкуватися з родичами. Залишився у нього один тільки брат і тітка з рідні, їх йому більш ніж достатньо.

Взяв брата на роботу, допомагає йому, як може, в першу чергу, даючи можливість заробляти нормально. Зараз він знає точно на кого можна покластися, а на кого ні.

На жаль, рідня і друзі, в більшості своїй поруч тільки коли все добре. Не варто сподіватися на тих, хто може зрадити. Не хочете розчаровуватися в людях – сподівайтеся тільки на себе.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.