Довго не наважувалася написати свою історію. А потім побачила, що зараз це модно, виливати душу читачам. Іноді просто хочеться виговоритися і почути слова підтримки. Можливо, комусь моя історія допоможе не повторити моїх помилок.

Вся справа в тому, що я так сильно хотіла заміж, що навіть не розуміла, навіщо мені воно. Просто хотілося. Ми жили у цивільно шлюбі, у нас з’явилося дві донечки. Але реєструвати наш шлюб він не поспішав. І лише після появи сина Микола все-таки повів мене до РАЦСу. Але чи змінилося наше життя відтоді в кращу сторону? Навряд чи…

Ми зустрілися, коли мені було 17 років. Молоді і наївні. Згодом я дізналася, що при надії і незабаром у нас появилася донечка. Поки я прала пелюшки, і міняла донечці підгузки, мій хлопець гуляв з друзями. Я все чекала, коли ми розпишемось, але про це навіть мови не було. Через два роки я знову дізналася, що у нас буде малятко. Тоді я поставила питання руба, і мій Микола погодився справити весілля. Не знаю що тоді коїлося з моїм настроєм, але я весь час злилася, все мені було не так. І одного разу у подібному настрої я скасувала наше весілля.

Ми продовжували жити під одним дахом, але не розписані. З’явилася друга дівчинка. Мій цивільний чоловік продовжував гуляти і навіть був невірним мені. Я це знала, але змирилася з його натурою. Я його любила і хотіла бути з ним. Кілька разів ми навіть розлучалися, але знову сходилися. Коли донечки підросли, наші стосунки зіпсувалися остаточно. Я сама багато в чому не права, постійно пиляла Миколу Але нічого вдіяти з собою не могла.

Коли відпустка по догляду за дітьми закінчився, я пішла працювати. Я постійно пропадала на роботі. Хотіла заробити багато грошей, а в підсумку і грошей не заробила і свого Миколу втратила. Він зібрав речі і пішов. Напередодні він пропонував мені взяти відпустку і поїхати відпочити удвох, дітей залишити на бабусю. А я вибрала роботу, а не його. Він не витримав. Коли я приїхала з роботи, його вдома не було.

Тільки потім я зрозуміла, що наробила. Мені довелося звернутися до його сестри за допомогою. Вона завжди допомагала нам помиритися. Завдяки її допомозі ми знову почали спілкуватися і навіть вирішили поїхати на море разом всією родиною. З відпочинку я повернулася при надії. Це був хлопчик, про якого так мріяв мій Микола. Я подарувала йому сина. Коли прийшов час реєструвати дитину, я знову підняла питання про шлюб.

Тільки тепер мені не потрібне було пишне весілля з каблучками і сукнею. Мені досить було просто стати сім’єю на папері і отримати штамп у паспорті як у всіх. Одночасно з реєстрацією сина, ми зареєстрували наш союз. Моя давня мрія збулася. Мені здавалося, що тепер все точно зміниться в кращий бік. Яким же було моє здивування, коли все залишилося колишнім: сварки, нерозуміння і гульки мого тепер уже чоловіка.

І чому мені так потрібен був цей штамп не зрозумію. Адже в принципі від його наявності не залежить ні особисте щастя, ні стосунки між подружжям. І ось тепер я розчарована. Не виправдалися мої очікування. Я десять років чекала походу до РАЦСу і дочекалася. І що тепер?

Дуже прошу допомоги, чому так сталося? Що я роблю не так? Можливо, у когось змінилося життя в кращий бік після штампу в паспорті? Порадьте як зберегти сім’ю?

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.