Ганна важко зітхнула, дивлячись на великий торт з цифрою «40». Казала ж дочкам, що цю дату не прийнято відзначати, а вони, настирливі такі у неї, все на свій лад хочуть, аби лише мамі добре зробити, одне твердили:

– А ми і не будемо святкувати зовсім, просто посидимо з тобою поряд. Ми так за тобою скучили, мамо наша рідненька!

Навіть якби інша цифра випала, на рік менше або більше, то Ганна все одно не стала б святкувати день народження. Трохи більше року, як вона овдовіла, відтоді лише смуток та пустка якась на душі постійно. Нічого не віщувало чогось поганого, жили з чоловіком дружно, як у казці щасливій, дітей своїх разом в любові ростили. Коли друга дочка народилася, чоловік щасливо щебетав під вікнами біля них:

– Бог трійцю любить, в третій раз точно синочок у нас з тобою, кохана, буде.

Але третьою знову Бог послав дівчинку. Чоловік вже тоді сам сміявся, що тепер справжнє дівоче царство у нього і любив всіх дочок з голови до п’яток, а дружину то постійно тільки на руках носив. Ганні тоді було 33 роки, коли вона четверту дитину чекала. Чоловік уже й не говорив нічого, просто чекали. А коли після УЗД сказали, що дівчинка, то він вже й махнув рукою:

– Ну, і нехай буде дівчатко, все одно ви у мене найулюбленіші та найкращі, хто ж я без вас, пусте місце.

І любив він свою сім’ю до останнього дня. Ганна дуже сумувала за своїм чоловіком. Доньки по черзі заспокоювали свою рідненьку матусю, хоча у самих на душі була пустка, в той день вони втратили щось близьке і рідне, частинку своєї душі, яку вже не повернути ніколи, яка десь там далеко та високо.

Але кажуть же, час лікує. Так і Ганна багато часу лікувалася роботою і турботою про своїх рідненьких дочок. Дві старші донечки вже навчалися в коледжі, а середня і сама найменша Оленка в школу ходили. Найстарша вечорами стала затримуватися десь, пізновато приходила додому, хлопець у неї з’явився. Ганна запропонувала:

– А приведи цього хлопчину до нас познайомитися.

У неділю Ганна накрила стіл, чекаючи дочку з хлопцем. Йому був всього 21 рік, Ганна помічала, як він говорить, як їсть, як на доньку її дивиться. А коли пішов, то сказала їй:

– Хороший дуже хлопець цей твій, видно, що людина добра, виходь за нього заміж, донечко, матимеш з ним щастя!

Донька від радості аж підстрибнула відразу, зраділа схваленню материнському. Так в родині Ганни відбулося перше весілля. Що їй по грошах коштувало, тільки вона сама знає: чотирьох піднімати – гірко і важко. На другу роботу влаштувалася і дачу ще тягнула. Коли донечки малими були, дуже важко було, а коли підростати стали, то допомагали їй у всьому.

На весіллі теща була найщасливішою, зятя в перший же день сином назвала. А через рік заміж захотіла і друга дочка. Її Ганна без всяких примх і причіпок теж заміж видала.

Сестра двоюрідна помітила це все й відразу мовила родичці:

– Випихаєш дівок своїх заміж з хати подалі, як тягар, тепер тобі трохи легше буде.

– Не випихаю з дому, а віддаю заміж за хороших хлопців, хочу, щоб вони з ними мали щасливу долю з цими чоловіками, дочки добре влаштовані в житті повинні бути. Не тягар вони мені, а й нелегко чотирьох одній утримувати, так що хочеш, осуджуй, а у мене своя правда і своє життя, лише Богу відомо, що у мене на думці, лише йому душу свою відкриваю.

А третя донечка через п’ять років теж вийшла заміж. І як тільки засватали її, Ганна від радості по кімнаті тупцювала, пританцьовуючи. Це не жарт, третю дочку заміж видала, залишилася з молодшою ​​Оленкою. Всіх трьох зятів схвалила і полюбила як рідних синів, прийняла їх своєю теплотою та добротою, про яких так колись мріяв її коханий чоловік. Шкодувала лише про одне, що його немає зараз поруч, адже він так мріяв про сина, а тепер три таких красені вона має, надія та опора їй та її донечкам.

Всіх зятів шанує та поважає, по можливості допомагає усім однаково. І чоловіки дочок теж до неї тягнуться, як до матері рідної, теща для них – своя людина, найкращий друг та життєвий порадник. Але інколи говорить хтось в рідні:

– Швидко дівок своїх заміж виштовхала з хати.

Правда, ніхто з родичів з чотирма дітьми не залишався, і не дай Бог, трапитися такому. Як її жилося ніхто й не знає.

Є в великій родині Ганни традиція День тещі відзначати. Збираються всі діти та внуки у маминому домі, зяті з квітами і подарунками, ставлять два великих столи, щоб всім місця вистачило. Тещу вітають і хвалять, усі її дуже люблять та горнуться до неї. За все. За розуміння, за допомогу, за добрий погляд і потрібні слова. Ну, а з тещі у відповідь, як годиться, найсмачніші млинці та варення з вишень та малинки.

Свято День тещі відзначають на початку літа, саме в цей день коли вона одружилася з своїм коханим чоловіком. А Ганна дійсно найщасливіша людина на світі в цей день, поруч з нею завжди любляці і такі рідні дочки, онуки та добрі та щирі зяті. Її рідні синочки, на яких має гарну надію.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

Джерело