Зараз мені так важко порозумітися з ріднею мого чоловіка, вони наче й близькі люди, але якісь зовсім далекі від мене і мого життя. Останнім часом дружина рідного брата мого чоловіка часто дорікає нас продуктами з городу свекрухи. Хоча ще зовсім недавно, пару років назад, вони самі брали у матері великі мішки з картоплею і консервацію, але нам з чоловіком не спало на думку дорікнути їх в цьому жодного разу, тому що вони брали у матері, а не у нас, хіба ми б могли лізти туди, навіть в думках не було такого зовсім. Хоча в селі в городі постійно допомагали ми, а не вони.

Зараз вони переїхали жити до мами мого чоловіка і, вже перебуваючи там постійно, природно, допомагають їй і в будинку, і в господарстві, і на городі. А дружина брата зараз зовсім ніде не працює на роботі, тому має багато часу працювати вдома. Зараз вона доглядає за своєю дитиною, яка в неї одна. Ми з чоловіком працюємо обоє і в міру можливостей допомагаємо його мамі, коли маємо час. Звичайно, виходить так, що більше допомагає чоловік, тому що у мене другий рік проблеми зі здоров’ям, у мене не виходить часто їздити до своєї свекрухи.

Проблема назріла ще в тому році, коли дружина брата чоловіка поскаржилася сестрі чоловіка, що, мовляв, ми не допомагаємо, а овочі-фрукти з городу постійно беремо, ще й не малі сумки. Хоча, свекруха завжди нам пропонує щось з собою взяти, самі ми у неї ніколи нічого не просимо, бо знаємо, що у них теж сім’я чималенька. Того року, коли нам запропонували, я відмовилася, сказавши, що «не хочу, щоб мені дорікали». Свекруха трохи засмутилася, а потім сказала мені не звертати уваги, а з ними поговорила, якось вже сама в цьому розібратися мала.

А в цьому році все знову – причому я тільки приїхала з лікування – вона у чоловіка питає:

– А Тетяна твоя буде нам в цьому році допомагати?

Хочу ще додати, що у мене є моя дача, на яку я ніяк не можу потрапити: варто було нам заїкнутися одного разу про те, що на вихідних ми їдемо на свою дачу, дзвонила зовиця і мало не кричала:

– Яка ще ваша дача? Їдьте швидше сюди, тут матері теж потрібно допомагати, город вже заріс бур’янами, вона сама не справиться з усім цим!

В цьому році, ми з татом вирішили, що я дачею не займаюся, а їжджу туди на відпочинок, тому що фахівці заборонили мені фізичну працю, сказали, що мені зараз потрібно вести спокійний спосіб життя, а з чоловіком – що допомагати він по можливості матері буде, а брати у неї нічого не буде, щоб нікого не образити і не чути докорів в нашу адресу.

А дружина брата вирішила по-іншому. Їй спало на думку, що я повинна бути нянею для її дитини, раз на городі не допомагатиму, приїжджаючи після роботи і на своїх вихідних. Це її умови, якщо ми все ж будемо брати овочі-фрукти. Та й взагалі, як це так, щоб матері рідній не допомогти своїй.

Мене такий стан справ не влаштовує, щоб моїм життям хтось розпоряджався: по-перше, я не вмію поводитися з маленькими новонародженими дітьми, по-друге, я приїжджаю з роботи і елементарно хочу відпочити, а по-третє, мене ніхто не збирається запитувати, чи зручно мені приїхати, чи ні, чи є у мене справи, чи ні. Я не проти, але коли це погоджено заздалегідь зі мною, наприклад, 2 рази на тиждень, але не кожен же день! З таким ставленням, мені легше піти на ринок і купити ці овочі, які мені потрібні, аби лише не дорікав ніхто. Я не втрачу багато грошей, але збережу спокій у своїй сім’ї.

А найприкріше в цій ситуації, що це у неї таке відношення тільки до нас, у нас повно інших родичів, які або сидять вдома, або працюють позмінно, які вміють поводитися з дітьми, фізично здорові, у яких є і час і бажання – вони теж беруть ці продукти і з них ніхто допомоги не потребує. Чому саме до мене таке ставлення?

Це я одна така везуча? Або з паршивої вівці хоч вовни жмут? І що мені тепер з усім цим робити? Я не хочу сваритися з ріднею свого чоловіка, тим паче моя свекруха – дуже добра та розуміюча людина, вона особисто ніколи мене ні в чому не дорікала, слова поганого в мою адресу не сказала. Але виходить якось не гарно, не допомагаємо – я погана, і допомагаємо – всеодно, я якась не така, наче гірша за всіх. Сумно мені з того, навіть не знаю, як спілкуватися з ріднею чоловіка.

Коли ми всі на свята збираємося за одним столом у матері чоловіка, всі мене сприймають, наче я приїхала, щоб мене нагодували тут, хоча завжди стараюся щось купити, або приготувати сама на святковий стіл, не менше за інших. Та й гостинці їм привожу постійно, хоча ми живемо не багато і мені ті гроші відкладати потрібно, але в хату ніколи не входжу з порожніми руками, дитині завжди щось купую.  Добре, хоч чоловік мене в цьому розуміє та підтримує, але все одно смуток на душі. Ніяк догодити не можу, як не стараюся.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело