Некрасива донька…  У мене дуже красива мама. А я народилася далеко не красунею. Мама, глянувши на мене перший раз, заплющила очі. Вона очікувала побачити свою точну копію: темне волосся, бровки, війки, очиська на пів обличчя і виточена шия. За матеріалами

Але народилася я. Без брів. Без вій. Лиса. І з подвійним підборіддям – точна копія мого батька. Маленький пухлий згорток, який постійно кричав басом і вимагав їсти за розкладом.

Мама утерла сльозу білою хусткою і сказала: «Ну нічого, Лізочко, намалюємо ми тобі і брови, і вії, якщо треба буде». Але приховати свого розчарування з приводу моєї зовнішності, вона так і не змогла.

Одного разу мама гуляла з коляскою, в якій сиділа я, а мій брат ішов попереду. І ось, мама зустріла свою знайому. Вони розговорилися.

– Привіт давно не бачилися! – сказала мама, обіймаючи свою знайому.

– Точно. Рада тебе бачити. Це твої діти?

– Так, мої.

– Щось на тебе не схожі, – відверто скривилася вона, а мама прочитала в її очах: – Які негарні.

Далі все як в тумані. Мама прийшла з нами додому, і весь вечір плакала. Тато бігав навколо неї і втішав, як міг. То водички піднесе, то по голові погладить, але мама була невтішна. Вона, вся така красуня, народжує негарних дітей. Ну, і далі – професійне накручування ситуації.

Мій тато не поділяв маминого обурення з приводу моєї зовнішності. Я для нього завжди найкрасивіша і найкраща. І ось, в розпал маминої драми, він сказав мимохідь одну геніальну фразу, яка стала лaйт-мотивом мого дитинства:

– З гидких каченят завжди виростають прекрасні лебеді.

Сльози висохли миттєво. Мама почала чекати. І я теж. Ми всі чекали цього чудесного дня перетворення мене в лебедя. Ну коли вже, коли? І ось, мені 18. Але лебедем я так і не стала. Стала просто красива качка.

І тоді я задумалася, а що, взагалі, таке краса?

Так, я як і раніше люблю поїсти і іноді кричу басом. Я відростила волосся, нафарбувала собі брови і вії і навіть одягла підбори зі спідницею, пустотливо косячи під лебедя.

Але для мами я все одно залишилося качкою, така от історія. Взагалі, я переконана, що краса – вона в очах. Я на себе дивлюся очима тата, тому в мені прекрасно все, і подвійне підборіддя, і круги під очима, і зморшки, і розтяжки.

Чули? Красиві зморшки. Так, у мене дуже красиві зморшки, тому що вони з’явилися від мого сміху і позитивних емоцій. А хіба це не краса?

Я нарешті навчилася себе любити, чого не скажеш про мою маму, вона так і не змирилася з тим, що я народилася не красунею.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.