Вийшло так, що дуже багато років ми всі дружимо однією компанією. Усі свята та дні народження святкуємо усі разом, у старому дружньому колі. І ось святкуємо черговий день народження, на цей раз Олени. В гості прийшли всі, за винятком душі компанії Андрія з дружиною Ольгою. Я запитала відразу тоді Олену:

– Чому Ольга з Андрієм не прийшли на твій день народження, що трапилося у них?

І Олени розповіла мені дуже дивну, як на мене, історію:

“Стала я запрошувати гостей на день народження, а сама і думаю, от якщо прийде Ольга зі своїм чоловіком, то скільки бутербродів з ікрою прийдеться мені робити? Якби прийшла б без нього, то зрозуміло, скільки людей, то стільки і бутербродів робити довелося б. Ікру то я купую справжню, дорогу, гуляти, так гуляти, це ж друзі старі в гості прийдуть.

А якщо чоловік Ольги прийде, Андрій, так він один і все з’їсти може. Міри він ніколи не знає, вічно голодний, за столом сидить – очима тільки й дивиться по тих усіх салатницях, як би чого ще з’їсти, і знай, все підкладає собі, так підкладає, не встигаєш підносити та підставляти на стіл. Їсть так, як ніби його вдома не годують. А коли йде, то з собою обов’язково на доріжку покласти просить хоч щось і бажано це мають бути м’ясні страви. Лише настрій псує мені, якщо чесно!

Минулого разу він прийшов і цілих три бутерброда з ікрою з’їв! Я то таке, а Галі з Людою не вистачило, довелося виправдовуватися, олів’є їм підкладати, так теж витрати.

Адже як раніше було, скільки гостей запрошуєш, стільки бутербродів і робиш. І всі знали, що зайвого ні-ні тому, що має всім вистачити! А ці прийдуть, подарунок наче й принесуть з собою, а порахуєш і плакати хочеться, не окупилося нічого. Хоч би з подарунків цінники знімали, а то подарують на 100 гривень, а з’їдять на всі 300. А бутерброди їдять, аж за щоками тріщить.

Що робити? І не покликати не можна, друзі ж, наче ми з ними вже чимало років, а покличеш потім шкодувати будеш. Ось кожен раз так! Поки готувала, все думала, як би натякнути Ользі щодо чоловіка заздалегідь. І придумала!

Подзвонила своїй подрузі і відразу їй і кажу:

– Олю, ти з Андрієм прийдеш?

– Так, – каже, – з ним, звичайно, він вдома якраз, куди ж це я без чоловіка свого.

Я помовчала хвилинку, набралася хоробрості і кажу:

– Олю, ти вже вибач, але перед виходом Андрія свого погодувати можеш? А то він у тебе їсть стільки багато і чомусь тільки у мене, я годую ж для всіх.

Ольга помовчала трохи і поклала телефон. Образилася значить, але нічого, вона відхідлива.

Але в призначений час не прийшла, шкода, звичайно, але нічого потім помиримося. Не вперше. Зате бутербродів всім вистачило, і всі гості будуть задоволені”.

Послухала я все, що розповіла мені Олена в той вечір, промовчала, звичайно, але про себе подумала, це що ж з людиною відбутися має, що вона якийсь бутерброд пошкодувала для близької людини, адже ми до неї не їсти приходимо, а поспілкуватися, адже це, на мою думку, найцінніше. І краще щоб було більше друзів, ніж якихось бутербродів, нехай навіть і з червоною ікрою.

Після того, я, чесно кажучи, до Олени ходити зовсім не хочеться мені вже після цього, можливо, вона і мені щось шкодує, або рахує скільки я з’їм виноградин чи оливок у неї.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело